Суд ЄС про правила доступу до доказів у справах про порушення конкуренції

доступ до доказів

У січні 2026 року Суд Європейського Союзу ухвалив важливе рішення у справі C-286/24, яке стосується можливості отримати доступ до доказів ще до подання позову про відшкодування шкоди, завданої порушенням конкуренційного законодавства. Справа виникла після рішення Європейська Комісія проти компанії Meliá щодо антиконкурентних практик у сфері продажу готельних послуг, коли організація, що представляла споживачів, звернулася до суду з вимогою надати документи для оцінки можливості майбутнього колективного позову. Саме це поставило перед Судом ЄС питання: чи можна вимагати розкриття доказів ще до самого позову і який рівень обґрунтування для цього потрібний.

Йдеться саме про доступ до доказів у приватних антимонопольних спорах – тобто про ситуацію, коли потенційний позивач просить суд зобов’язати компанію-порушника або третіх осіб розкрити документи, які потрібні для підготовки позову про відшкодування шкоди. Важливо підкреслити: мова не про доступ до матеріалів антимонопольного органу як такого і не про отримання інформації безпосередньо від регулятора, а передусім про витребування доказів, що знаходяться у розпорядженні бізнесу, який міг допустити порушення конкуренції. Саме в цьому контексті Суд ЄС у справі C-286/24 дозволив доступ до таких доказів ще до подання позову, якщо заявник обґрунтував правдоподібність майбутньої вимоги та якщо суд контролює пропорційність такого втручання.

Для українського читача тут важливо провести паралель із вже знайомим процесуальним механізмом – інститутом забезпечення доказів у цивільному та господарському судочинстві. В Україні суд також може забезпечити докази до подання позову, коли існує ризик, що згодом подати їх буде неможливо або суттєво складно. Проте український підхід традиційно орієнтований на збереження доказів (наприклад, огляд, допит свідка, вилучення документів), тоді як у європейській моделі у справах про порушення конкуренції (правила доступу до доказів у справах про порушення конкуренції) акцент зроблено саме на подоланні інформаційної асиметрії – тобто на наданні доступу до внутрішніх документів компаній, без яких потенційний позов про відшкодування шкоди фактично неможливо обґрунтувати. Саме ця різниця є ключовою: у ЄС механізм розкриття доказів розглядається як інструмент реального функціонування приватного антимонопольного правозастосування, тоді як в Україні інститут забезпечення доказів поки що не виконує такої системної ролі у сфері конкуренційних спорів.

Ця справа є важливою тому, що вона стосується реальної можливості споживачів захищати свої права у складних антимонопольних спорах, де ключова інформація зазвичай знаходиться у самих компаній-порушників. Без доступу до документів подання позову часто стає практично неможливим, що робить право на компенсацію формальним.

У центрі спору перебувала Директива 2014/104/ЄС – акт права ЄС, який встановлює правила для позовів про відшкодування шкоди від порушень конкуренції. Простими словами, ця директива пояснює, як саме люди або компанії можуть отримати компенсацію, якщо через картелі чи інші антиконкурентні дії вони зазнали збитків, і які процесуальні інструменти повинні забезпечити держави, зокрема доступ до доказів, строки позовної давності та правила доведення шкоди. Її мета – зробити так, щоб конкуренційне право працювало не лише через штрафи з боку держави, а й через приватні позови потерпілих.

Суд ЄС вирішив, що доступ до доказів може надаватися ще до подання позову, якщо така процедура передбачена національним законодавством, а заявник має показати лише правдоподібність майбутньої вимоги, а не доводити справу по суті. Водночас суд наголосив, що рішення Комісії про порушення конкуренції автоматично підтверджує факт порушення, але не доводить саму шкоду чи причинний зв’язок – ці елементи повинні оцінюватися окремо. Крім того, презумпція наявності шкоди застосовується лише до картелів і не поширюється на вертикальні обмеження конкуренції.

Для України це рішення має практичне значення у контексті зобов’язань щодо наближення законодавства до права ЄС. Європейський підхід показує, що ефективний захист конкуренції неможливий без дієвих процесуальних механізмів для приватних позовів. Це означає, що розвиток українського конкуренційного права повинен охоплювати не лише посилення ролі державних органів, а й створення реальних інструментів для споживачів та бізнесу захищати свої права у судах.