Обов’язок мотивування судових рішень у справах із європейським елементом: уроки рішення Gondert v. Germany для України

мотивування судового рішення

Це рішення Європейського суду з прав людини у справі Gondert v. Germany  (Application no. 34701/21) є показовим не через матеріальний спір як такий, а через радикально важливу для правничої практики тезу: судове рішення, особливо рішення суду останньої інстанції, не може бути «мовчазним» там, де сторона процесу поставила принципове правове питання і надала аргументоване обґрунтування. Йдеться не про право сторони вимагати певного результату, а про право на reasoned decision (вмотивоване рішення), яке ЄСПЛ виводить безпосередньо з гарантій справедливого суду (fair trial) за статтею 6 Конвенції.

У німецькому контексті спір виглядав досить технічним: національний суд відмовив у направленні попереднього запиту (preliminary reference) до Суду ЄС (Court of Justice of the European Union, CJEU) і формально зазначив, що питання «було розглянуто». Проблема полягала в тому, що суд не пояснив чому саме він вважає такий запит непотрібним. ЄСПЛ наголосив: навіть якщо право на звернення до Суду ЄС не є самостійним правом сторони, відмова у такому зверненні не може бути довільною (arbitrary). Суд зобов’язаний показати, що він пройшов через відомі критерії CILFIT, тобто пояснити, чи є питання нерелевантним, чи вже вирішеним у практиці Суду ЄС, або ж настільки очевидним, що не залишає «жодного розумного сумніву» (no reasonable doubt).

Тут важливо зупинитися на більш глибокому рівні. ЄСПЛ фактично захищає не процесуальну формальність, а епістемологічну чесність суду. Суд, який каже «ми це розглянули», але не показує логіку мислення, перетворює право на аргумент у фікцію. Саме тому Суд у Страсбурзі пов’язує обов’язок мотивування не лише з контролем за свавіллям, а й з повагою до сторони як раціонального суб’єкта права. Судове рішення має бути не просто владним актом, а текстом, який можна зрозуміти, критикувати і прийняти, навіть якщо з ним не погоджуєшся.

Для українського контексту це рішення має особливе значення, хоча ми формально не є членами Європейського Союзу. З одного боку, звернення до Суду ЄС для українських судів наразі неможливе. З іншого боку, Україна є Договірною стороною Енергетичного Співтовариства (Energy Community), а отже взяла на себе зобов’язання імплементувати значну частину acquis ЄС у сфері енергетики. У цій площині роль Секретаріату Енергетичного Співтовариства стає функціонально подібною до ролі Суду ЄС у правопорядку Союзу, щонайменше з точки зору тлумачення та нагляду за дотриманням правил.

Зокрема, питання балансування, відповідальності постачальників та операторів, які вже стали предметом роз’яснень Секретаріату Енергетичного Співтовариства, не можуть ігноруватися національними судами без належної аргументації. Якщо сторона прямо посилається на позицію Секретаріату або на зобов’язання України в межах Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, суд не має розкоші просто «вважати це нерелевантним» без пояснення. В іншому випадку ми маємо ту саму проблему, яку ЄСПЛ констатував у німецькій справі: формальне здійснення правосуддя без реального діалогу з аргументами сторін.

Рішення Gondert v. Germany цінне ще й тим, що воно чітко проводить межу: ЄСПЛ не підміняє собою суди у тлумаченні матеріального права, але жорстко реагує на дефіцит мотивування. Це надзвичайно важливий сигнал для українських судів, особливо у справах, де фігурують складні регуляторні режими – енергетика, конкуренція, публічні зобов’язання держави. Суд може помилятися у праві, але він не має права мовчати.

У підсумку, ця справа – не про Суд ЄС як такий. Вона про стандарт судового мислення. Про те, що верховенство права (rule of law) починається не з правильного результату, а з прозорої аргументації. Для України, яка перебуває у стані глибокої трансформації правопорядку і водночас інтегрована в європейські регуляторні простори через Енергетичне Співтовариство, цей стандарт є не абстрактним ідеалом, а практичною необхідністю. Якщо суд відмовляється слухати аргумент — він повинен принаймні пояснити, чому. Інакше право перестає бути правом, а стає процедурною декорацією.