Груповий позов киян як відповідь на лопнуті труби: емоція, ідея і реальні юридичні інструменти

Нещодавно український журналіст Юрій Ніколов у своєму відео публічно озвучив ідею, яка, судячи з реакції, давно «висить у повітрі»: чи можливий груповий (колективний) позов у зв’язку з масовими пошкодженнями житла в Києві після морозів, обстрілів та очевидної неготовності міської інфраструктури. Йдеться не про тонкощі процесуального права, а радше про інтуїтивне відчуття несправедливості – коли через лопнуті труби квартири фактично втрачають свою вартість, а відповідальність розмивається між «війною», «форс-мажором» і «так склалося».

© матеріал підготовлено за сприяння Адвокатського об'єднання "LE"

Важливо одразу зафіксувати: у відео немає юридичного аналізу – і це нормально. Воно не для цього. Це публічний запит, сформульований мовою журналіста, а не процесуальних кодексів. Сам Юрій Ніколов іронічно зауважує, що юристи «кваліфіковано рознесуть» цю ідею поясненням, чому «не можна». Але саме тут і починається головне питання: а чи справді не можна – і якщо можна, то як саме?

Юридичний аналіз цієї теми ми робимо не вперше. Навпаки, питання колективних позовів давно і системно присутнє в наших публікаціях. Зокрема, ми вже детально писали про перспективи впровадження колективного позову в Україні у контексті євроінтеграції, аналізували підходи Суду ЄС у справах про картелі, а також загальну модель колективних позовів у Європейському Союзі. Усі ці матеріали доступні на нашому сайті, і вони якраз дають те, чого немає у публічних дискусіях – юридичну рамку, а не лише емоційну реакцію.

Якщо перекласти емоційний запит з відео на юридичну мову, то мова йде про класичну проблему масового порушення прав великої кількості осіб внаслідок однорідної бездіяльності органу влади. У європейській доктрині захисту прав споживачів і в підходах Суду ЄС ключовим є не питання «хто винен морально», а питання чи має особа (або група осіб) ефективний доступ до правосуддя (effective access to justice). Саме тут і виникає інститут class action / collective action – як відповідь на ситуації, де індивідуальний позов є або економічно безглуздим, або процесуально непропорційним.

Чи можна завтра подати груповий позов проти київської влади за лопнуті труби?

Чи можна завтра подати груповий позов проти київської влади за лопнуті труби? Просту відповідь «так» або «ні» тут давати – непрофесійно. Але точно можна сказати інше: ідея групового позову не є фантазією, жартом чи правовою єрессю. Це нормальний інструмент західних правових систем, який уже частково інтегрується в український правопорядок через євроінтеграційні зобов’язання, практику ЄС і розвиток судової доктрини.

Саме тому ми й наголошуємо: про колективні позови варто говорити не в режимі «паніки» або «зради», а в режимі холодного юридичного аналізу і процесуального дизайну. Хто є належним відповідачем? Який характер шкоди? Чи можлива її колективна оцінка? Чи є причинно-наслідковий зв’язок між бездіяльністю та знеціненням майна? Без відповідей на ці питання будь-яка публічна ідея залишиться лише емоцією.

Ми вже неодноразово писали про це докладно – радимо ознайомитися з нашими матеріалами: – «Колективний позов в Україні: перспективи впровадження на шляху до євроінтеграції» – «Колективні позови у справах про картелі: нова позиція суду ЄС» – «Колективні позови в Європейському Союзі».

А якщо ви або ваша спільнота реально постраждали від системних порушень – у сфері житлово-комунальних послуг, інфраструктури, монопольних практик чи бездіяльності органів влади – звертайтесь до нас за юридичною допомогою. Ми працюємо не з емоціями, а з правовими інструментами, і знаємо, як перетворити публічний запит на професійну правову позицію.