Коли договір про публічну закупівлю вважається завершеним? Нове рішення Суду ЄС у справі C-820/24 Strominator

рішення Суду ЄС у справі C-820/24 Strominator

Практика Суду Європейського Союзу продовжує формувати жорсткі рамки для застосування винятків у сфері публічних закупівель. Рішення від 4 червня 2026 року у справі Case C-820/24, Strominator Elektro GmbH v Bundesimmobiliengesellschaft mbH стало знаковою подією для розуміння меж дозволеної модифікації договорів. Це рішення фактично вперше чітко визначає, коли закінчується строк дії договору для цілей застосування статті 72 Директиви 2014/24/ЄС (коли договір про публічну закупівлю вважається завершеним). Для фахівців, які займаються адаптацією національного законодавства до європейських стандартів, цей прецедент дає важливі орієнтири щодо того, як саме має функціонувати механізм внесення змін до закупівельних контрактів, щоб не порушувати базові принципи прозорості та недискримінації.

1. Вступ: чому питання має принципове значення

Гнучкість у виконанні договорів про публічні закупівлі завжди була балансуванням на межі між об'єктивною необхідністю замовника адаптуватися до нових обставин та ризиком обходу конкурентних процедур. Стаття 72 Директиви 2014/24/ЄС встановлює винятки, за яких договір може бути змінений під час його дії без проведення нової процедури закупівлі. Однак ключовою проблемою залишалося трактування поняття «під час строку дії» (during its term). Чи продовжує діяти договір, якщо роботи вже виконані та прийняті, але замовник ще не здійснив остаточну оплату? Рішення у справі C-820/24 дає однозначну та категоричну відповідь на це питання, закриваючи одну з найбільш поширених лазівок для уникнення нових тендерів.

2. Суть спору: обставини справи C-820/24

Обставини справи розгорталися навколо шкільного кампусу в місті Зальцбург (Австрія), який складається з кількох об'єднаних будівель, зокрема Handelsakademie I (Блок I) та Handelsakademie II (Блок II).

Замовником виступала компанія Bundesimmobiliengesellschaft mbH (BIG), яка підпадає під дію Директиви 2014/24/ЄС. У серпні 2022 року BIG уклала договір з компанією Fiegl & Spielberger GmbH (Fiegl) на виконання електротехнічних робіт переважно у Блоці II. Оціночна вартість договору становила 675 107,03 євро, а погоджений строк виконання — з 3 серпня 2022 року до 31 серпня 2023 року.

Однак 11 липня 2022 року, ще до укладення договору, у Блоці I сталася масштабна пожежа. Через наслідки пожежі в травні 2023 року замовник скасував виконання частини робіт (близько двох третин від початкового обсягу).

Fiegl звернулася з вимогою про відшкодування збитків через зменшення обсягу контракту. 7 вересня 2023 року сторони дійшли згоди: Fiegl відмовляється від вимоги про відшкодування, а натомість отримує право виконати частину скасованих робіт у 2024 році, але вже у Блоці I.

15 грудня 2023 року Fiegl подала остаточний рахунок за виконані роботи у Блоці II. 22 грудня 2023 року BIG формально присудила Fiegl контракт на роботи з освітлення у Блоці I на суму 264 355,80 євро без проведення нової процедури закупівлі.

Паралельно, 6 грудня 2023 року, BIG за результатами відкритої процедури уклала інший договір на електротехнічні роботи у Блоці I з компанією Strominator Elektro GmbH (Strominator).

Дізнавшись про пряме укладення угоди з Fiegl 22 грудня, Strominator оскаржила це рішення в суді, стверджуючи, що передача додаткових робіт без публічного конкурсу є незаконною та порушує право на участь у закупівлях. BIG, зі свого боку, наполягала, що це була лише законна модифікація початкового договору від серпня 2022 року.

3. Позиції сторін та Висновок Генерального адвоката

Національний суд Австрії (Bundesverwaltungsgericht) звернувся до Суду ЄС із преюдиційним запитом. Головне питання зводилося до того, чи є договір таким, що перебуває «під час строку його дії», якщо роботи виконані, прийняті, остаточний рахунок виставлено, але замовник його ще не оплатив.

Австрійський уряд стверджував, що договір діє доти, доки замовник не сплатить ціну. На підтвердження цієї позиції наводилися аргументи про те, що публічний контракт є двостороннім зобов'язанням, і сплата коштів — це невід'ємна частина його виконання. Однак Європейська Комісія категорично не погодилася з цим, зазначивши, що якби договори можна було змінювати аж до моменту повної оплати, замовники отримали б штучний інструмент для маніпуляцій.

Генеральний адвокат М. Кампос Санчес-Бордона (M. Campos Sánchez-Bordona) у своєму висновку від 18 грудня 2025 року підтримав позицію Комісії. Він зазначив, що для цілей застосування статті 72 договір досягає свого завершення, коли обидві сторони погоджуються, що підрядник виконав роботи до повного задоволення замовника. З цього моменту залишається лише здійснити оплату. Генеральний адвокат також наголосив на важливості Директиви 2011/7/ЄС щодо боротьби з простроченням платежів, яка встановлює суворі строки (30 днів) для оплати після отримання товарів або послуг. Це підтверджує, що обов'язок оплати виникає саме тому, що виконання договору вже завершено. Отже, модифікація, зроблена BIG, була фактично новим договором, відокремленим від початкового.

4. Остаточне рішення Суду ЄС: аналіз аргументації

4 червня 2026 року Суд ЄС виніс рішення, яке повністю перекреслило можливість використання затримки платежу як підстави для «подовження» життя договору.

Суворе тлумачення винятків

Суд нагадав базовий принцип: оскільки стаття 72 Директиви 2014/24/ЄС запроваджує винятки з правил про проведення нових процедур закупівель, вона повинна тлумачитися суворо. Будь-яке розширене тлумачення ризикує підірвати принципи рівного ставлення та прозорості.

Виконання послуг як критерій «строку дії»

Суд проаналізував контекст застосування терміну «виконання» (performance) у Директиві 2014/24. Хоча стаття 2(1)(5) визначає публічні контракти як договори «за грошову винагороду» (for pecuniary interest), системний аналіз інших статей (зокрема статей 58, 67, 70) показує, що поняття виконання завжди прив'язане до обов'язків підрядника надати послуги чи роботи, а не до обов'язку замовника сплатити кошти.

Висновок Суду ЄС є безапеляційним: договір не може вважатися таким, що перебуває «під час строку дії» (during its term) у розумінні статті 72, якщо:

• успішний учасник тендеру в повному обсязі виконав послуги, передбачені договором;

• замовник остаточно прийняв ці послуги;

• успішний учасник подав остаточний рахунок-фактуру.

Суд прямо вказав, що відсутність оплати з боку замовника не має жодного значення у цьому контексті. Дозвіл на зміну договору до моменту оплати означав би, що замовник може на власний розсуд продовжувати період, протягом якого діє виняток, що суперечить європейському законодавству.

5. Порівняння з попередньою практикою Суду ЄС

Рішення у справі Strominator є логічним продовженням усталеної практики Суду ЄС. Варто згадати класичне рішення у справі Pressetext Nachrichtenagentur (C-454/06), на яке посилався Генеральний адвокат у своєму висновку. У тій справі Суд визначив, що зміна суттєвих умов договору (тих, які могли б вплинути на коло учасників або результат тендеру) або зміна економічного балансу на користь підрядника є, по суті, укладенням нового договору. Справа Strominator доповнює цей підхід часовим виміром: незалежно від того, чи є зміни суттєвими за змістом, вони взагалі не можуть розглядатися як модифікація, якщо договір фактично виконано. Це закриває тривалу дискусію щодо того, чи може акт виконаних робіт бути «останньою крапкою» в житті контракту.

6. Практичні наслідки для замовників та учасників закупівель

Рішення у справі C-820/24 матиме прямі наслідки для щоденної практики застосування законодавства про публічні закупівлі.

Ситуація	Наслідок згідно з рішенням Суду ЄС
Виникла потреба в додаткових роботах ПІСЛЯ підписання акту приймання-передачі (навіть до оплати)	Заборонено застосовувати статтю 72 (зміна договору). Необхідно проводити нову процедуру закупівлі.
Сторони намагаються врегулювати спір щодо збитків шляхом надання підряднику додаткових обсягів робіт після завершення основного обсягу	Така мирова угода кваліфікується як новий договір і вимагає конкурентної процедури.
Замовник штучно затримує оплату для того, щоб зберегти договір «відкритим» для майбутніх коригувань	Такі дії не мають юридичної сили. Факт прийняття робіт і виставлення рахунку є визначальним моментом припинення дії договору для цілей модифікації.

Економічні оператори (підрядники) повинні бути свідомі того, що будь-які обіцянки замовника «компенсувати» втрати новими замовленнями в рамках старого контракту після його виконання є незаконними. Інші учасники ринку, як показує приклад компанії Strominator, мають повне право оскаржити такі дії.

7. Наслідки для українського законодавства про публічні закупівлі в контексті гармонізації з правом ЄС

В умовах активного процесу європейської інтеграції України та поступової імплементації положень Директиви 2014/24/ЄС до національного Закону України «Про публічні закупівлі», практика Суду ЄС набуває значення безпосереднього орієнтира для української правової системи.

Стаття 43 українського профільного закону, яка регулює внесення змін до істотних умов договору про закупівлю, є концептуальним відображенням положень статті 72 Директиви. Хоча в українській практиці (та роз'ясненнях Мінекономіки) неодноразово піднімалося питання про можливість укладення додаткових угод після завершення строку дії договору, але до проведення повної оплати (наприклад, у зв'язку із затримками казначейського обслуговування), рішення Strominator встановлює жорсткий європейський стандарт: розрив між фактичним виконанням зобов'язань підрядником і фінансовими розрахунками не продовжує юридичного «життя» договору для цілей його модифікації.

Для формування узгодженої з ЄС практики українським законодавцям, а також органам оскарження (АМКУ) та судам слід враховувати цю позицію. Підписання актів виконаних робіт і фіксація виконання зобов'язань (що в Україні традиційно є документальним підтвердженням прийняття послуг чи робіт) є тією червоною лінією, після якої будь-яка додаткова потреба замовника формує предмет нового самостійного договору, який вимагає окремої процедури закупівлі.

8. Висновки: коли договір про публічну закупівлю вважається завершеним

Рішення Суду ЄС у справі C-820/24 ставить крапку у суперечках про темпоральні межі дії публічного договору. Обов'язок замовника сплатити кошти за вже прийняті роботи є лише фінансовим наслідком виконаного контракту, а не показником його триваючої дії. Відтак, стаття 72 Директиви 2014/24 більше не може слугувати юридичною парасолькою для внесення змін після того, як підрядник повністю виконав свою частину угоди. Це рішення підвищує стандарти доброчесності в управлінні публічними фінансами та унеможливлює кулуарні домовленості між замовниками та підрядниками на фінальних етапах інфраструктурних проєктів.