Форс-мажор в енергетичних контрактах: чому війна, санкції чи криза не завжди звільняють від відповідальності

Форс-мажор в енергетичних контрактах

Енергетичний сектор традиційно належить до найбільш ризикованих сфер міжнародної торгівлі. Довгострокові контракти на постачання газу, електроенергії чи нафти укладаються на роки, а інколи й десятиліття, виходячи з припущень про стабільність ринків, політичної ситуації, регуляторного середовища та логістичних ланцюгів. Проте останні роки – пандемія COVID-19, повномасштабна війна Росії проти України, міжнародні санкції та геополітичні конфлікти – продемонстрували, що навіть найбільш ретельно підготовлені комерційні моделі можуть зазнати краху. Саме в такі моменти сторони найчастіше звертаються до механізму форс-мажору. Однак практика міжнародного арбітражу свідчить: посилання на форс-мажор далеко не завжди є успішним.

Форс-мажор: універсальне поняття чи правова ілюзія?

Попри широке використання терміна «форс-мажор», його зміст істотно відрізняється залежно від застосовного права. Загальноприйнятим є розуміння форс-мажору як події, що:

• перебуває поза контролем сторони;

• не могла бути передбачена під час укладення договору;

• не могла бути уникнена або подолана розумними заходами.

Водночас відсутній універсальний міжнародний стандарт, а тому успіх відповідного заперечення значною мірою залежить від того, право якої держави застосовується до договору.

Загальне право: договір понад усе

Для правових систем загального права, насамперед англійського та американського права, характерною є відсутність самостійної доктрини форс-мажору. Відповідний захист можливий лише через договірні положення або доктрини impossibility, frustration чи commercial impracticability. При цьому англійські суди традиційно демонструють стриманий підхід і не схильні звільняти сторони від виконання договору лише через погіршення економічних умов чи суттєве зростання цін. Навіть значна інфляція або різкі валютні коливання, як правило, не вважаються достатніми підставами для застосування доктрини frustration.

Практичний висновок очевидний: для контрактів, підпорядкованих англійському праву, вирішальне значення має точність формулювання форс-мажорного застереження.

Цивільно-правові системи: форс-мажор і hardship

На відміну від систем загального права, більшість континентально-європейських правопорядків визнають форс-мажор як самостійну правову категорію. Однак навіть серед держав континентальної правової сім'ї існують суттєві відмінності.

Французьке право вимагає, щоб подія була непередбачуваною, зовнішньою щодо боржника та такою, наслідків якої неможливо уникнути. Німецьке право розрізняє неможливість виконання (параграф 275 BGB) та порушення основи договору (параграф 313 BGB). В італійському праві аналогічний поділ існує між неможливістю виконання та надмірною обтяжливістю виконання (eccessiva onerosità sopravvenuta).

Характерною особливістю цивільно-правових систем є те, що вони зазвичай віддають перевагу адаптації договору, а не його припиненню. Суд або арбітражний трибунал насамперед прагне відновити договірну рівновагу, а не припинити договірні відносини.

Війна чи санкції не гарантують успіху

Події останніх років можуть створювати враження, що війна або санкції автоматично означають наявність форс-мажору. Проте міжнародна арбітражна практика свідчить про протилежне.

Трибунали послідовно наголошують, що навіть масштабні геополітичні потрясіння не звільняють сторону від обов'язку довести всі елементи форс-мажору. Зокрема, сторона повинна підтвердити:

1. факт невиконання зобов'язання;

2. наявність зовнішньої перешкоди;

3. неможливість уникнути або подолати її наслідки;

4. причинно-наслідковий зв'язок між подією та невиконанням;

5. непередбачуваність події на момент укладення договору.

Особливо суворо оцінюється критерій непередбачуваності. Наприклад, у справі ICC №12112 державне підприємство посилалося на соціально-політичну нестабільність у власній країні. Арбітр відхилив таке посилання, вказавши, що державна компанія об'єктивно повинна була знати про ризики у своїй державі краще, ніж іноземний інвестор.

Обов'язок шукати альтернативні способи виконання

Однією з найважливіших особливостей сучасної практики є широке трактування обов'язку сторони вживати всіх розумних заходів для продовження виконання договору.

Якщо існує альтернативний спосіб виконання зобов'язання, навіть дорожчий або менш вигідний, посилання на форс-мажор може бути відхилене. Саме такий підхід був застосований у низці міжнародних арбітражних спорів, пов'язаних із постачанням природного газу після початку повномасштабної війни в Україні: трибунали досліджували, чи могла сторона забезпечити поставки іншими маршрутами або через альтернативну інфраструктуру.

Суди також виходять із того, що сторони не можуть просто припинити виконання договору, не здійснивши реальних спроб мінімізувати наслідки кризової ситуації.

Процедурні вимоги можуть бути вирішальними

Ще однією поширеною причиною невдачі є недотримання процедурних вимог договору.

У міжнародній практиці повідомлення про форс-мажор (force majeure notice) розглядається не як формальність, а як обов'язкова передумова для отримання захисту. Якщо сторона несвоєчасно повідомила контрагента, не описала характер події, не зазначила вплив на виконання або не надала прогноз щодо тривалості перешкоди, її вимоги можуть бути відхилені незалежно від наявності самої надзвичайної події.

Форс-мажор не покликаний компенсувати ринкові втрати

Міжнародні арбітражі послідовно виходять із того, що зміна ринкової кон'юнктури сама по собі не є форс-мажором. Значне підвищення цін на енергоносії, валютні коливання чи зниження прибутковості контракту належать до звичайного комерційного ризику сторін. У таких випадках більш доречним механізмом може бути застосування доктрини hardship або спеціальних механізмів перегляду ціни.

Висновки

Сучасна практика міжнародного комерційного та інвестиційного арбітражу демонструє жорсткий і доволі консервативний підхід до форс-мажору в енергетичних контрактах. Війна, санкції чи політична нестабільність самі по собі не звільняють сторону від відповідальності. Ключове значення мають конкретні умови договору, застосовне право, своєчасне повідомлення контрагента та наявність належної доказової бази.

Для учасників енергетичного ринку це означає, що форс-мажорне застереження має розглядатися не як стандартна договірна умова, а як один із ключових механізмів розподілу ризиків, який потребує не меншої уваги, ніж положення про ціну, обсяги поставок чи порядок розрахунків.

Статтю підготовлено на основі дослідження Markus Burianski та Federico Parise Kuhnle «Force majeure in energy contracts: legal standards and practical considerations», опублікованого у The Guide to Energy Arbitrations, Seventh Edition (Global Arbitration Review, 2026).