Санкції проти російських олігархів і трастові структури: що означають рішення Суду ЄС у справах C-483/23, C-428/24 та C-476/24 для України

21 травня 2026 року Суд Європейського Союзу (CJEU) ухвалив два взаємопов’язані рішення у справі C-483/23 та об’єднаних справах C-428/24 і C-476/24. Хоча формально вони стосувалися тлумачення статті 2(1) Регламенту Ради № 269/2014 про санкції, запроваджені у відповідь на агресію Російської Федерації проти України, їх значення виходить далеко за межі окремих спорів.

Фактично Суд сформував новий підхід до оцінки трастових структур у санкційному праві ЄС та суттєво звузив можливості використання трастів для приховування активів осіб, включених до санкційних списків.

Передумови спорів про санкції

Після початку повномасштабної агресії Росії проти України Європейський Союз запровадив масштабні персональні санкції проти російських політиків, бізнесменів та осіб, пов’язаних із російським режимом.

Однією з найбільших практичних проблем стало те, що значна частина активів таких осіб формально не перебувала у їхній власності. Протягом багатьох років російські олігархи використовували складні корпоративні структури, офшорні компанії та трасти, створені за законодавством Бермудських островів, Кіпру, Джерсі, Гернсі та інших юрисдикцій.

Саме тому перед національними судами виникло питання: чи можуть активи, формально передані до трасту, вважатися такими, що належать або контролюються особою, яка перебуває під санкціями?

Справа C-483/23: санкційна особа як засновник трасту

У справі C-483/23 йшлося про траст, створений особою, яку було включено до санкційного списку ЄС після початку російської агресії проти України.

Особливість справи полягала в тому, що ця особа вже не була бенефіціаром трасту та формально не здійснювала його управління. Активи контролювалися незалежним trustee відповідно до законодавства Бермудських островів.

Аргумент заявників був очевидним: якщо санкційна особа більше не є бенефіціаром і не управляє активами, то такі активи не можуть вважатися її майном.

Суд ЄС відмовився від такого формального підходу.

Суд підкреслив, що стаття 2(1) Регламенту № 269/2014 охоплює не лише формальне право власності, але й будь-які фактичні можливості впливати на активи або отримувати з них вигоду. При тлумаченні понять «belonging to» («належать») та «controlled by» («контролюються») необхідно враховувати реальну економічну ситуацію, а не лише юридичну форму.

Суд наголосив, що передача активів до трасту сама по собі не розриває зв’язок між засновником трасту та відповідними активами. Якщо засновник зберігає можливість впливати на використання активів, визначати структуру управління або потенційно відновити контроль над ними, такі активи можуть вважатися такими, що належать або контролюються ним для цілей санкційного законодавства.Таким чином, Суд фактично визнав можливість заморожування активів трасту навіть за відсутності формального права власності санкційної особи.

Справи C-428/24 та C-476/24: санкційна особа як бенефіціар трасту

У другому рішенні Суд розглядав іншу ситуацію.

Тут санкційні особи були не засновниками, а бенефіціарами трастів.

Заявники стверджували, що за законодавством Бермудських островів бенефіціар discretionary trust не має права вимагати передачі активів або давати обов’язкові вказівки trustee. Більше того, установчі документи трасту прямо забороняли виплачувати будь-які кошти особам, які перебувають під санкціями.

Проте Суд знову відмовився від формального підходу.

На думку Суду, вирішальним є не формальний титул на активи, а питання фактичного контролю або можливості отримання вигоди від цих активів. Навіть якщо бенефіціар не є юридичним власником майна і не може безпосередньо розпоряджатися ним, активи можуть вважатися такими, що належать або контролюються ним, якщо він здатний впливати на рішення trustee або фактично отримувати економічні вигоди від функціонування трасту.

Особливо важливим є висновок Суду про те, що національний суд не повинен обмежуватися аналізом права, яке регулює траст. Необхідно досліджувати усі фактичні обставини справи, включаючи реальні механізми впливу, корпоративні зв’язки та економічну поведінку учасників структури.

Ключовий правовий висновок Суду

Обидва рішення об’єднує спільна ідея.

Суд ЄС фактично перейшов від формально-юридичного до функціонального підходу у санкційному праві.

Траст більше не розглядається як абсолютний бар’єр між санкційною особою та активами.

Навпаки, якщо структура трасту дозволяє особі:

• впливати на рішення trustee;

• визначати подальшу долю активів;

• отримувати економічні вигоди;

• зберігати потенційний контроль над активами;

такі активи можуть підлягати заморожуванню незалежно від того, хто є їх формальним власником.

Суд прямо пов’язав таке тлумачення із забороною обходу санкцій, встановленою статтею 9 Регламенту № 269/2014.

Значення для України

Для України ці рішення мають щонайменше чотири важливі наслідки.

По-перше, вони посилюють ефективність європейських санкцій проти російських олігархів.

Протягом десятиліть трасти були одним із найпоширеніших інструментів приховування активів. Після рішень Суду ЄС посилання на те, що активи формально належать trustee або офшорній компанії, більше не є достатнім аргументом для уникнення санкцій.

По-друге, рішення створюють сприятливі умови для майбутньої конфіскації заморожених російських активів.

Хоча ці справи не стосувалися конфіскації, вони розширюють можливості встановлення зв’язку між санкційною особою та складними офшорними структурами.

По-третє, рішення можуть вплинути на українську практику застосування Закону України «Про санкції» та законодавства про стягнення активів осіб, пов’язаних із державою-агресором.

Українські органи влади та суди отримують додатковий орієнтир щодо того, як оцінювати фактичний контроль над активами, прихованими за багаторівневими корпоративними структурами.

По-четверте, ці рішення є важливими для майбутнього членства України в ЄС.

Під час переговорів про вступ Україна буде зобов’язана імплементувати та ефективно застосовувати санкційне законодавство Європейського Союзу. Практика Суду ЄС щодо боротьби з обходом санкцій через трасти фактично формує майбутній стандарт acquis ЄС у цій сфері.

Висновки

Рішення Суду ЄС у справах C-483/23, C-428/24 та C-476/24 стали одним із найважливіших прецедентів санкційного права після початку повномасштабної війни Росії проти України.

Суд підтвердив, що для цілей санкцій вирішальне значення має не формальний юридичний титул, а фактична можливість контролювати активи або отримувати з них вигоду.

Такий підхід значно ускладнює використання трастів як інструменту обходу санкцій та посилює спроможність Європейського Союзу заморожувати активи осіб, причетних до підтримки російської агресії проти України.

Для України це рішення є не лише черговим прикладом солідарності ЄС із боротьбою проти російської агресії, а й важливим орієнтиром для розвитку власної санкційної політики та майбутньої інтеграції до правового простору Європейського Союзу.

У ширшому контексті ці рішення демонструють поступову трансформацію санкційного права Європейського Союзу від формального аналізу правового титулу до оцінки реального економічного контролю над активами. Саме такий підхід може відіграти вирішальну роль у майбутніх процесах виявлення та використання активів осіб, які отримували вигоду від російського режиму або сприяли його функціонуванню. Для України це є важливим сигналом того, що правопорядок ЄС поступово формує ефективніші механізми протидії приховуванню активів через складні корпоративні та трастові структури, які традиційно використовувалися для уникнення юридичної відповідальності та санкційних обмежень.