Від «зеленого» переходу до арбітражного спору: нові ризики будівництва об'єктів відновлюваної енергетики

ризики будівництва ВДЕ

Глобальний енергетичний перехід стимулює безпрецедентне зростання інвестицій у сектор відновлюваної енергетики. Будівництво вітрових електростанцій, сонячних парків, гідроелектростанцій та об'єктів виробництва «зеленого» водню стало одним із ключових напрямів світового інфраструктурного розвитку. Водночас збільшення кількості таких проєктів супроводжується зростанням кількості міжнародних спорів, які дедалі частіше передаються на розгляд міжнародного комерційного арбітражу.

Традиційно будівельні спори стосуються затримок виконання робіт, перевищення бюджету, дефектів проєктування або будівництва. Однак розвиток відновлюваної енергетики породжує нові категорії ризиків, пов'язані з особливостями фінансування проєктів, використанням інноваційних технологій та впровадженням ESG-стандартів. Саме ці фактори поступово змінюють характер арбітражних спорів у сфері енергетичного будівництва.

Проєктне фінансування як джерело нових конфліктів

Більшість сучасних проєктів у сфері відновлюваної енергетики реалізується за моделлю проєктного фінансування (project finance). Особливістю такої моделі є активна участь фінансових установ, інвестиційних фондів та кредиторів не лише у фінансуванні, а й у процесах підготовки, укладення та виконання EPC-контрактів.

Хоча участь фінансових інституцій сприяє залученню капіталу, вона також створює додаткові ризики. Інтереси кредиторів не завжди збігаються з інтересами учасників будівництва. Для інвестора першочерговим завданням є забезпечення фінансової стабільності та повернення інвестицій, тоді як для підрядника ключовими є технічна реалізація проєкту та управління будівельними ризиками.

Особливо гостро ця проблема проявляється у випадках недостатності фінансування. Будівельні проєкти часто стикаються з непередбачуваними обставинами: зростанням вартості матеріалів, дефіцитом обладнання, несприятливими погодними умовами, банкрутством субпідрядників або виявленням технічних дефектів. Якщо початкове фінансування не враховує такі ризики, інвестори можуть відмовитися від додаткових вкладень. У результаті підрядник нерідко перетворюється на фактичне «третє джерело фінансування» проєкту після акціонерів і кредиторів.

У таких ситуаціях замовники можуть бути схильні покладати відповідальність за перевищення бюджету або затримки саме на підрядника, стягуючи штрафи за прострочення та реалізовуючи банківські гарантії. Остаточне ж вирішення питання про розподіл відповідальності відкладається на роки арбітражного розгляду.

Інноваційні технології та проблема розподілу ризиків

Ще одним викликом є використання нових технологій. На відміну від традиційної енергетики, де широко застосовуються перевірені технічні рішення (proven design), сектор відновлюваної енергетики розвивається надзвичайно швидко. Технології, які ще вчора існували лише на стадії лабораторних випробувань, сьогодні можуть впроваджуватися у промислових масштабах.

Застосування інноваційних рішень неминуче збільшує технічну невизначеність. Обладнання, яке демонструвало належні показники під час тестування, може працювати зовсім інакше в реальних умовах експлуатації. Крім того, фактична продуктивність енергетичного об'єкта може суттєво відрізнятися від прогнозованої, що безпосередньо впливає на економічну ефективність проєкту та можливість отримання державної підтримки чи субсидій.

У таких умовах особливого значення набуває договірне регулювання розподілу ризиків. Сторони повинні максимально чітко визначити:

• хто несе відповідальність за недоліки проєктування;

• чи покладається ризик використання неперевірених технологій на підрядника чи замовника;

• чи вважатиметься зміна проєктного рішення варіацією (variation), яка дає право на додаткову оплату;

• яким чином розподіляються ризики у випадку, якщо проєктна документація не була остаточно завершена на момент початку виконання робіт.

Нечітке формулювання таких положень значно підвищує ймовірність виникнення спорів.

ESG як новий фактор арбітражних спорів

Останніми роками значного поширення набули ESG-вимоги (environmental, social and governance). Інвестори, міжнародні фінансові установи та професійні об'єднання дедалі частіше вимагають включення ESG-зобов'язань до будівельних контрактів.

Зокрема, у стандартних формах контрактів FIDIC уже тривалий час містяться положення щодо захисту довкілля. У редакції 2017 року екологічні зобов'язання підрядника були суттєво посилені: підрядник зобов'язаний вживати всіх необхідних заходів для захисту навколишнього середовища та дотримуватися вимог оцінки впливу на довкілля.

Крім того, у міжнародній практиці поширюються спеціальні кліматичні договірні положення, спрямовані на:

• скорочення викидів вуглецю під час будівництва;

• мінімізацію будівельних відходів;

• забезпечення прозорості ланцюгів постачання;

• встановлення «вуглецевих бюджетів» проєктів;

• оцінку екологічної ефективності підрядника.

Однак запровадження ESG-зобов'язань породжує нові правові питання. Наприклад, чи може недотримання плану скорочення викидів бути підставою для відмови у прийнятті робіт або навіть для розірвання контракту? Чи підлягають такі ризики страхуванню? Наскільки широкими є дискреційні повноваження кредиторів або замовника щодо оцінки виконання ESG-вимог?

Відповіді на ці питання наразі залишаються невизначеними, що створює значний потенціал для майбутніх арбітражних спорів.

Ризики будівництва. Висновки

Енергетичний перехід не лише збільшує кількість будівельних проєктів, але й істотно трансформує характер спорів у цій сфері та ризики будівництва. Обмежене фінансування, використання нових технологій та інтеграція ESG-вимог у договірні відносини ускладнюють розподіл ризиків між учасниками проєкту.

Для мінімізації спорів сторонам доцільно приділяти особливу увагу договірному регулюванню, чітко визначаючи межі відповідальності за фінансові, технічні та ESG-ризики. В іншому випадку саме міжнародний арбітраж залишатиметься основним механізмом встановлення того, хто і в якому обсязі має нести наслідки невдалого «зеленого» переходу.

Матеріал підготовлено на основі статті Anne Véronique Schlaepfer «Renewable energy construction under pressure: finance, design risk and ESG in arbitration», опублікованої у Global Arbitration Review (2026).