Верховний Суд захистив право споживача на вибір місця встановлення лічильників енергоресурсів.

За Законом місце приєднання інженерних мереж замовника до магістральних чи інших інженерних мереж розташовується на межі земельної ділянки замовника або за його згодою на території такої земельної ділянки. Там же має бути встановлений лічильник. Інші правила, які прописані в підзаконних нормативних актах, таких як Кодекс газорозподільних систем, є протиправні і порушують принцип рівності.

Про це йдеться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 09.02.2023 р. у справі №640/17686/19 (Адміністративне провадження N К/9901/19339/21).

Важливо розуміти, що наведені далі аргументи стосуються не лише лічильників газу, а й електричної енергії, води та тепла.

Деякі оглядачі прорекламували це рішення, акцентуючи на тому, що Верховний Суд послався на порушення принципу недискримінації.

У п. 93 постанови Суд, справді, вказав, що "93. Колегія суддів також відхиляє аргументи скаржника про те, що Шостий апеляційний адміністративний суд в оскаржуваному рішенні не досліджував порядок прийняття Кодексу його відповідність нормам чинного законодавства, адже підставою для скасування оскаржуваних положень Кодексу слугувало не порушення процедури прийняття, а - невідповідність цих норм принципу недискримінації.".

Дискримінація чи порушення принципу рівності?

Але ми радимо бути обережним із застосуванням суто цього аргументу, вириваючи його з контексту. Тому, що принцип недискримінації захищає людину від нерівного ставлення за ознаками статі, расового та етнічного походження, сексуальної орієнтації, релігійних переконань, віку та обмежених можливостей особи. В той час як питання вибору місця встановлення приладів обліку спожитих енергоносіїв, очевидно, що стосується не лише фізичних осіб і є зі сфери техніки, а не особистих якостей людини.

Детальніше про європейське і українське антидискримінаційне регулювання можна прочитати в нашому матеріалі "Захист споживачів від дискримінації надавачами комунальних послуг" або, більш грунтовно, в "Посібнику з європейського антидискримінаційного права".

Повертаючись до коментованого рішення ВС, радимо звернути увагу на пункт 55 постанови, де вказано, що: "55. Аналізуючи викладені положення нормативно-правових актів, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, що держава в особі уповноважених органів декларує сприяння в діяльності суб'єктів ринку природного газу, який базується на принципах рівності, вільної конкуренції та належного захисту прав споживачів.". Використання словосполучення «принцип рівності» більш виправданий для відносин про економічну діяльність і рівне ставлення до всіх суб’єктів цивільних відносин.

Важливою є аргументація Суду висловлена в пунктах 67-68 постанови, що "точка приєднання для замовника відповідно до договору на приєднання має визначатися на межі земельної ділянки замовника або за його згодою на території такої земельної ділянки". Наведена норма повністю узгоджується з частиною четвертою статті 30 Закону України від 17 лютого 2011 року N 3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності" відповідно до якої, у технічних умовах враховується, що місце приєднання інженерних мереж замовника до магістральних чи інших інженерних мереж розташовується на межі земельної ділянки замовника або за його згодою на території такої земельної ділянки.

НКРЕКП не має права регулювати на власний розсуд ті відносини, які пов’язані з будівництвом мереж і належать до сфери регулювання містобудування.

З цього Суд підсумовує, що:

69. З вказаного слідує, що Оператор ГРМ отримує право на встановлення вузла обліку природного газу (лічильника) на межі земельної ділянки, або, за згодою замовника, на земельній ділянці замовника, у свою чергу замовник, який обрав іншого суб'єкта господарювання (крім Оператора ГРМ) повинен здійснювати встановлення вузла обліку (лічильника) в місці забезпечення потужності.

70. Таким чином Оператор ГРМ та інший суб'єкт господарювання, який не є оператором ГРМ, фактично мають неоднакові обсяг прав та обов'язків, що свідчить про нерівність останніх в межах правовідносин, які розглядаються.

І підкріплює свої висновки посиланнями на інші норми з галузі будівництва:

71. Поряд з цим, згідно з положеннями частини першої статті 31 Закону про регулювання містобудівної діяльності проектна документація на будівництво об'єктів розробляється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, з урахуванням вимог містобудівної документації та вихідних даних і дотриманням вимог законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил та затверджується замовником.

72. Відповідно до частини першої статті 11 Закону України від 5 листопада 2009 року N 1704-VI "Про будівельні норми" (Закон про будівельні норми) застосування будівельних норм або їх окремих положень є обов'язковим для всіх суб'єктів містобудування. Будівельні норми, правила іноземних держав застосовуються в Україні відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

73. Державні будівельні норми "Газопостачання", затверджені наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 15 листопада 2018 року N 305 (ДБН В.2.5-20-2018) встановлено вимоги проектування при новому будівництві, реконструкції, капітальному ремонті та технічному переоснащенні наявних систем постачання, що забезпечують споживачів природним газом із надлишковим тиском не більше 1, 2 МПа, а також скрапленими вуглеводневими газами із надлишковим тиском не більше 1,6 МПа.

74. Так, відповідно до положень розділу 9 "Внутрішнє улаштування газопостачання" ДБН В.2.5-20-118 місце розташування вузлів обліку газу, крім тих, що складаються з побутових лічильників вимоги до якого встановлюються нормативно-правовими актами і нормативно-технічними їй, повинне бути максимально близько до точки розмежування газопроводів споживача та операторів газорозподільних мереж наскільки це технічно можливо.

75. Вузли обліку газу, у тому числі що складаються з побутових лічильників газу (прилади обліку), повинні встановлюватися: у газифікованому приміщенні, у нежитловому приміщенні газифікованого житлового будинку, що має природну вентиляцію; у суміжному з газифікованим приміщенні виробничого будинку та котельної, сполученими з ним відкритим отвором; у ГРП, ШГРП, ГРПБ; зовні будинку.

76. Встановлення приладів обліку зовні будинку передбачається відкритим, під навісом, в шафах або інших конструкціях, що забезпечують їх захист від зовнішніх впливів за умови, що можливість такого встановлення вказана в паспорті виробника.

77. Отже, установка лічильників газу повинна передбачатися із умов зручності їх монтажу, обслуговування та ремонту, а також згідно з експлуатаційною документацією виробника.

78. В той же час, за умови встановлення не оператором ГРМ вузла обліку з дотриманням пункту 7 глави 2 розділу V Кодексу, ускладнюється дотримання вимог ДБН В.2.5-20-2018.

Аргументація Верховного Суду наведена в пунктах 67 – 78 коментованої постанови важлива ще й тим, що чітко вказує на те, що НКРЕКП не має права регулювати на власний розсуд (а де-факто, це наше оціночне судження, на користь підприємств-монополістів в ущерб споживачам) ті відносини, які пов’язані з будівництвом мереж і належать до сфери регулювання містобудування, а не організації ринку природного газу.

Сподіваємося, що вам була корисною альтернативна, але фахова, думка спеціалістів "Служби комфорту споживачів". За потреби, звертаєтеся до адвоката у Львові - Святослава Воробця.