top of page
Пошук

Хаос війни. Хто відшкодовує українцям збитки завдані бойовими діями?

  • Owner
  • 9 лип. 2022 р.
  • Читати 9 хв

Оновлено: 20 лист. 2022 р.

Верховний Суд зайняв позицію, що стягнення з України відшкодування будь-якої шкоди (в тому числі й через бойові дії) можливе за умови, що буде встановлено протиправність діяння саме нашої держави. ЄСПЛ самоусунувся від вирішення питання про відшкодування шкоди завданої під час активної фази бойових дій (збройних нападів, бомбардування, обстріл) в контексті міжнародного збройного конфлікту. Що робити українцям, які постраждали?


ЗМІСТ:


На даний час складається враження, що Україна (її влада) наполягає на виконанні громадянами обов'язку із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, але не поспішає відшкодовувати українцям шкоду завдану війною.


З одного боку Президент і Уряд через ДІЯ збирають заявки на відшкодування втраченого через війну майна, а з іншого - суди відмовляють у позовах до держави через смерть від поранень осколками.


За таких обставин навіть в юристів виникає підозра того, що втрати через війну звичайних громадян не будуть відшкодовані.

Україна зобов'язана відшкодовувати своїм громадянам втрати від війни незалежно від своєї вини! Але потерпілі не можуть нічого вимагати через суд. Розмір компенсації не обов'язково покриє усі втрати, а порядок відшкодування буде затверджено окремим нормативним актом.

В чому полягає проблема і як діяти потерпілим?

Спершу треба чітко встановити коли були порушені права людини: під час і внаслідок активних бойових дій, чи на окупованій території?


Хто відповідальний за шкоду заподіяну на окупованій території?

Відповідь на це питання правозахиснику зрозуміла. Відповідає та держава, яка здійснює, так званий, “ефективний контроль” над територією. На окупованій території окупант зобов'язаний забезпечити дотримання прав і свобод людей, так само як і в межах своїх міжнародно визнаних кордонів.


А якщо територія спірна, - на ній йде лінія фронту?

Інша справа - коли злочин був вчинений під час активної фази військових дій.

ЄСПЛ провів різницю між військовими операціями, які проводяться під час активної фази бойових дій (збройних нападів, бомбардування, обстріл), та іншими подіями, які потребують розгляду в контексті поточного міжнародного збройного конфлікту, включаючи ті, що відбулися під час фази «окупації» після активної фази військових дій.


Суд вважає, що сама реальність збройного протистояння та бойових дій між ворожими збройними силами, які прагнуть встановити контроль над територією означає хаос, коли жодна держава не має “ефективного контролю”.


У справі Georgia v. Russia (II) [GC] - 38263/08 (Рішення від 21.01.2021) ЄСПЛ вказав, якщо б на Суд було покладено завдання оцінювати воєнні дії та активні військові дії в контексті міжнародного збройного конфлікту за межами території держави-відповідача, Договірні сторони повинні були забезпечити необхідну правову основу для такого завдання.


Фактично, ЄСПЛ самоусунувся від вирішення питання відповідальності під час активних бойових дій, погодившись з афоризмом Silent enim leges inter arma - це латинська фраза , яка буквально означає «бо серед зброї закони мовчать», але більш популярно перекладається як «під час війни закон мовчить».


Крім справи Georgia v. Russia (II) [GC] - 38263/08 (Рішення від 21.01.2021), детальніше про позицію ЄСПЛ у справах про бойові дії і окупацію дивіться також Georgia v. Russia (I) [GC], no. 13255/07, ECHR 2014 (extracts), Legal summary; Hassan v. the United Kingdom [GC], no. 29750/09, ECHR 2014, Legal summary; Güzelyurtlu and Others v. Cyprus and Turkey [GC], no. 36925/07, 29 January 2019, Legal summary; Medvedyev and Others v. France [GC], no. 3394/03, ECHR 2010, Legal summary; Banković and Others (dec), no. 52207/99, 12 December 2001, Legal summary; M.N. and Others v. Belgium (dec.) [GC], no. 3599/18, 5 May 2020, Legal summary


Яка позиція Верховного Суду (України) щодо шкоди завданої хаосом війни?

Верховний Суд, теж, самоусунувся від вирішення проблеми. І копіює позицію ЄСПЛ про “ефективний контроль”, коли потерпілі звертаються з позовами до України. Або заохочує подавати в українські суди і задовольняти позови до Росії, вже забуваючи про критерій “ефективного контролю”.


Однак, ЄСПЛ, усуваючись від вирішення питання про відповідальність за шкоду завдану бойовими діями на чужій території, справедливо зазначає, що відсутня правова основа для вирішення ним таких спорів.


А Верховний Суд в Україні має Конституцію України. Стаття 3 Конституції України проголошує, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.


Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. (ч. 2 ст. 8 Конституції України).


Тому “сліпе” посилання ВС на відсутність “ефективного контролю” України над територією де ведуться бойові дії, чи на недоведеність вини України в загибелі рідних або втрати майна через війну вважаємо дискусійним. Адже, як у хаосі війни людині довести чий снаряд зруйнував її житло, або поранив?


В той же час, війни окремі люди не ведуть. Якщо окремі особи беруть до рук зброю без санкції держави - вони стають злочинцями. Рішення чи воювати приймає держава в особі її владних органів, а громадяни виконують свій Конституційний обов'язок із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.


Чи отримують громадяни компенсацію від України?

Україна зобов'язана відшкодовувати своїм громадянам втрати від війни незалежно від своєї вини! Але потерпілі не можуть нічого вимагати через суд. Розмір компенсації не обов'язково покриє усі втрати, а порядок відшкодування буде затверджено окремим нормативним актом.



Чому Україна не несе відповідальності за бойові дії?

За обставинами справи позивач вимагав від Уряду відшкодувати моральну шкоду завдану загибеллю матері у хаосі війни за незясованих обставин на спірній території.


У 2015 році у Донецькій області на тимчасово окупованій території України у період проведення антитерористичної операції (далі - АТО) загинула жінка. Обставини її загибелі достеменно невідомі. За однією з версій це сталося, коли вона їхала непідконтрольною уряду територією в автомобілі, який поблизу блокпоста наїхав на міну. За іншою - причиною смерті став обстріл селища, в якому жила жінка, незаконними збройними формуваннями організації «Донецька народна республіка».


Син загиблої звернувся до суду з позовом до Держави України про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю матері внаслідок терористичного акту.


Позивач стверджував, що вже з огляду на сам факт загибелі його матері внаслідок терористичного акту Держава Україна зобов'язана відшкодувати моральну шкоду, яка полягає у стражданнях, спричинених цією загибеллю, незабезпеченням відповідачем права на життя.


Проте, Верховний Суд вважає, що самі по собі факти загибелі людей на підконтрольній державі території, тобто на тій, на якій вона здійснює юрисдикцію у сенсі статті 1 Конвенції (зокрема у межах її кордонів у періоди проведення АТО, Операції об`єднаних сил), не означають автоматичне порушення гарантій права на життя за статтею 2 Конвенції. Тим більше не означає таке автоматичне порушення і загибель людей на території, яку держава у межах її кордонів із незалежних від неї причин не контролює (тобто на тій, на якій вона не здійснює юрисдикцію у сенсі статті 1 Конвенції; див. mutatismutandisрішення Великої Палати ЄСПЛ щодо прийнятності у справі «Україна проти Росії (щодо Криму)» (Ukraine v. Russia (re Crimea)) від 16 грудня 2020 року, заяви № 20958/14 і 38334/18, § 303-352). Так само не є підставою для покладення на державу відповідальності за Конвенцією самі по собі факти порушення у межах кордонів України (зокрема і у періоди проведення АТО, Операції об`єднаних сил) громадського порядку, миру, знищення чи пошкодження майна, створення загрози безпеці людей, у тому числі з боку осіб, які не діяли як агенти цієї держави.


Верховний Суд вважає, що ключова проблема справи - це те, чи має за відповідні моральні страждання позивача нести цивільну відповідальність саме Держава Україна. І якщо так, то за порушення нею якого саме обов`язку з гарантування права на життя така відповідальність має настати.


Виправдовуючи Україну ВС акцентував на тому, що позивач не доводив, що Держава Україна знала про можливість обстрілу з боку незаконних збройних формувань… і могла вжити, але не вжила заходи з попередження такого обстрілу, тобто з усунення ризику для життя матері позивача. На думку ВС, Загибель людини за достеменно невстановлених обставин (чи то внаслідок обстрілу з боку незаконних збройних формувань організації «Донецька народна республіка» тимчасово окупованого селища Красний Партизан, чи то внаслідок підриву там автомобіля на міні) та виконання Державою Україною позитивного матеріального обов'язку щодо гарантування права на життя цієї пасажирки не перебувають у причинно-наслідковому зв`язку.


Як і в інших, “звичайних” справах про відшкодування шкоди, суд вимагає від позивача навести чіткі аргументи щодо фактичних підстав для відшкодування моральної шкоди, крім факту її наявності; обгрунтувати натомість порушення Державою Україною конкретних обов'язків з гарантування права на життя чи інше право.


Але Україна зобов'язана компенсувати своїм громадянам втрати спричинені війною.

Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на те, що внаслідок збройної агресії РФ Україна вирішила створити спеціальний механізм для визначення всіх збитків, які завдала держава-агресор. Такий обов`язок Україна підтвердила у постанові КМ України «Про затвердження Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації» від 20 березня 2022 року № 326 (далі - постанова № 326).


Визначення шкоди та збитків здійснюється окремо, зокрема, за таким напрямом як людські втрати та пов`язані з ними соціальні витрати - напрям, що включає всі людські втрати (смерть або каліцтво цивільних осіб), що виникли в результаті збройної агресії РФ, а також витрати, пов`язані з призначенням різних видів державної соціальної допомоги та наданням соціальних послуг (підпункт 1 пункту 2 постанови № 326). Одним із основних показників, які оцінюються в межах цього напряму, є кількість цивільних осіб, загиблих внаслідок збройної агресії РФ (абзац третій підпункту 1 пункту 2 постанови № 326).


Визначення шкоди та обсягу соціальних виплат, які забезпечуються відповідно до законодавства, у грошовій формі здійснюється згідно з методикою, затвердженою наказом Мінсоцполітики, за погодженням з Мінреінтеграції. Відповідальним за визначення шкоди та збитків за наведеним напрямом є Мінсоцполітики (абзаци 8 і 9 підпункту 1 пункту 2 постанови № 326).


Отже, Україна в особі Мінсоцполітики взяла на себе позитивний матеріальний обов`язок визначити правила, спрямовані на відновлення прав потерпілих внаслідок, зокрема, загибелі цивільних осіб через збройну агресію РФ. Його невиконання чи неналежне виконання може бути окремою підставою для позову про відшкодування Україною шкоди, завданої затримкою виконання цього обов'язку. Розмір такого відшкодування залежить від складності проблеми, яку має вирішити держава, умов (воєнних, соціально-економічних, політичних), у яких цю проблему слід вирішити, тривалості невиконання чи неналежного виконання відповідного обов`язку, важливості вирішення відповідної проблеми для конкретної особи тощо. Проте таке відшкодування не може бути пов`язаним і співмірним із розміром тієї шкоди, яка завдана загибеллю людини внаслідок збройної агресії РФ проти України.


Що таке негативний чи позитивний обов'язок держави про які говорять суди?

Відсутність у законодавстві України приписів щодо відшкодування моральної шкоди, завданої особі у зв`язку із загибеллю її близького родича внаслідок терористичного акту, не перешкоджає такій особі доводити у суді, що стосовно права на життя її близького родича у відповідній ситуації певний конвенційний обов`язок - негативний або позитивний (матеріальний, процесуальний) - держава не виконала чи виконала неналежно, та вимагати від неї відшкодування (компенсації) за це на підставі статті 2 Конвенції. Так, наприклад, особа може доводити, що держава порушила її негативний обов'язок тим, що неправомірно позбавила людину життя, чи порушила позитивний матеріальний обов`язок тим, що не розробила компенсаційні механізми за неправомірне втручання у право на життя, чи порушила позитивний процесуальний обов`язок тим, що не провела об'єктивне й ефективне розслідування незалежним органом факту неправомірного втручання у право на життя конкретної особи. Причому право на відшкодування за порушення державою позитивних обов`язків особа матиме впродовж усього часу їхнього невиконання чи неналежного виконання (відсутності компенсаційних механізмів, неналежного розслідування тощо).


Залежно від обставин порушення права на життя та зумовлених ним наслідків для потерпілого відповідна компенсація (відшкодування) з огляду на практику ЄСПЛ може суттєво відрізнятися. Так, у разі встановлення факту порушення державою позитивних обов`язків розробити компенсаційні механізми за неправомірне втручання у право на життя чи провести об'єктивне й ефективне розслідування незалежним органом факту такого втручання, це відшкодування буде суттєво меншим, ніж як за порушення державою негативного обов'язку не втручатися у вказане право людини, яка перебувала під державним контролем.


На який розмір компенсацію від держави можуть розраховувати українці?

У випадку війни держава самостійно вирішує коли, кому, скільки та як заплатити за втрачене здоров'я чи життя, або зруйноване майно.


Але розмір відшкодування не може бути несправедливо малим.


Необхідність встановлення компенсаційного механізму за пошкоджене/зруйноване майно в умовах збройного конфлікту підтверджена у численних рішеннях ЄСПЛ (зокрема, рішення у справах: Loizidou проти Туреччини від 18 грудня 1996 року, Кіпр проти Туреччини від 10 травня 2001 року, Myra Xenides-Arestis проти Туреччини від 07 грудня 2006 року; Chiragov and Others проти Вірменії [ВП] від 16 червня 2015, п. 199, Sargsyan проти Азербайджану [ВП] від 16 червня 2015 року).

У справі Dokic проти Боснії та Герцеговини (рішення ЄСПЛ від 27 травня 2010 року) Суд підкреслив, що заявник чітко виразив погодження на компенсацію замість реституції і, таким чином, отримав право на відповідну суму. ЄСПЛ також констатував відсутність компенсаційної схеми, яка відповідає стандартам та практиці цього Суду, а розмір запропонованої Урядом компенсації за 1 кв. м визнав занадто малим, застосувавши критерій "ринкової вартості майна". Детальніше про це ми писали в матеріалі “Про компенсацію вартості втраченого майна через війну”.

Як довго чекати на компенсацію?

На даний час (липень 2022 року) на це питання важко відповісти, але є певні тенденції невтішні для потерпілих. І справа зовсім не у тому, що війна з РФ триває, ми віримо в перемогу України, але не ніхто не знає як буде.

Негативна тенденція полягає в тому, що випадок з коментованої вище судової справи (загибель жінки) настав у 2015 році. А у 2022 році Верховний Суд не вважає, що 7 років є невиправданою затримкою у виконанні позитивного матеріального обов'язку визначити правила, спрямовані на відновлення прав потерпілих внаслідок, зокрема, загибелі цивільних осіб через збройну агресію РФ.


Замість висновку.

В коментованій справі ВС розкритикував якість професійної правничої допомоги, яку надавали позивачу обрані ним адвокати (див. п. 68 постанови). Тому, ми, як завжди, радимо звертатися до адвокатів у Львові проекту “Служба комфорту споживачів”.


Та нагадуємо, що Фахівці «Служби комфорту споживачів», у співпраці з фондом "Право і демократія", готові надати pro bono первинну правову допомогу українцям які постраждали від війни і звернуться до нас за консультаціями. Звертайтеся за контактами вказаними тут.

Comments

Пост: Blog2_Post
bottom of page