Самовільне від’єднання від центрального опалення: можна не платити?

Одразу застерігаємо, що судова практика розвивається не на користь споживачів. Але намітилися зміни, які можуть переламати таку тенденцію. Верховний Суд висловив правову позицію, що постачання теплової енергії населенню є видом договору купівлі-продажу. Чому це важливо? Бо така правова природа відносин між ТКЕ та споживачами (купівля-продаж товару, а не надання послуги) повністю спростовує аргументи, які лягли в основу практики, що самовільне від’єднання квартири від центрального опалення не звільняє від оплати наданих послуг. Адвокати Служби комфорту споживачів допоможуть вам відстояти своє право не платити за товар, якого вам не передали.

Чому так важливо встановити різницю між послугою і купівлею товару?

Звернемося до прикладів.

Ми ще пам’ятаємо, час коли була абонплата за послуги телефонного місцевого зв’язку. Платили за одну можливість почути гудок у слухавці, не залежно від того чи кудись дзвонили. Тепер таку «абонплату» запровадили за послуги з розподілу природного газу у вигляді резервування доступу до потужності.

Отже у суспільній та правовій практиці діє правило, що послугу можна замовити і нею не користуватися, платити потрібно завжди.

Тому Верховний Суд зайняв позицію, що «Підведення централізованого опалення до стояка в межах квартири свідчить про виконання послуг. Таким чином, комунальне підприємство виконало свої зобов'язання відносно надання послуг з централізованого опалення, а відповідач, незалежно від споживання цієї послуги або відмови від її споживання, зобов'язаний її сплатити.».

У випадку ж з купівлею хліба така логіка вже не проходить. Продавець має мати докази реальної передачі товару покупцю, що вимагати за нього гроші. Якщо, навіть, договір передбачав передоплату, то продавець зобов’язаний зберегти товар для покупця, коли останній його не отримав.

Чи може послуга одночасно бути товаром?

Не може.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. (ч. 1 ст. 901 ЦК України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Ці статті знаходяться у різних главах Цивільного Кодексу, тому мають різну правову природу. Конструкції договору про надання послуг закріплена в ст. 901 та договору купівлі-продажу – в ст. 655 Цивільного кодексу (як і конструкції решта поіменованих договорів) є імперативними і не можуть бути зміненими за згодою сторін. Суть послуги – це лише дія без створення матеріального результату. Суть договору купівлі-продажу – це передача права на майно (річ матеріального світу).

Чому ми вважаємо, що постачання теплової енергії є договором купівлі-продажу, якщо Закон України «Про житлово-комунальні послуги» постачання теплової енергії називає послугою?

Верховний Суд теж так вважає.

Про це йдеться в постанова Об’єднаної палати КЦС ВС від 03 жовтня 2018 року у справі №529/613/17. У цій справі судами встановлено, що позивач між КП "Диканський комбінат комунальних підприємств" (виконавець) та ОСОБА_2 (споживач) було укладено Договір, за умовами якого виконавець зобов'язався надавати споживачу та членам його сім'ї, а також іншим особам, які фактично проживають у квартирі, послуги з теплопостачання, а споживач зобов'язався своєчасно здійснювати оплату за ці послуги на умовах Договору; будинок та квартира не були обладнані будинковими та квартирними приладами обліку використаного тепла, тому відповідачем проводилися розрахунки розміру плати за послуги з централізованого опалення, виходячи з розміру спожитої теплової енергії котельні по вулиці.

Оцінюючи ці обставини Верховний суд зазначив, що відповідно до частини першої статті 714 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. Тлумачення як положень частини першої статті 714, так і інших норм глави 54 ЦК дозволяє стверджувати, що по своїй суті договір, на підставі якого відбувається постачання теплової енергії споживачу, є видом договору купівлі-продажу.

Такий же висновок можливо зробити й при тлумаченні норм, закріплених в Законі України "Про теплопостачання" (в редакції, чинній на час виникнення боргу). У тексті Закону України "Про теплопостачання" (в редакції, чинній на час виникнення боргу) неодноразово вживається словосполучення "договір купівлі-продажу" (зокрема: стаття 1, частина четверта статті 19, частина перша статті 25, пункти 6, 7, 8 частини першої статті 31).

Важливо, що це є правовою позицією Об’єднаної палати, а тому у інших спорах посилання на таку буде більш вагомим аргументом, в порівняні з практикою звичайних колегій.

Позиція є актуальною, тому що на неї звернув увагу 24.12.2021 року суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Крат Василь Іванович під час лекції, проведеної в рамках правового практикуму «Договірне право у юридичній доктрині та практиці Верховного Суду».

Але ж Закон України «Про житлово-комунальні послуги» є спеціальним по відношенню до Цивільного кодексу. Тому за ним перевага. Чи не так?

Спеціалізований закон не може суперечити загальним засадам цивільних відносин визначених Цивільним кодексом України.

Про те, що основним регулятором договірних відносин є ЦК України, а не окремі закони акцентував суддя Василь Крат у згаданій вище лекції. Він звернув увагу на постанову КЦС ВС від 10 жовтня 2018 року у справі №362/2159/15-ц, в якій вирішувалося питання, якими нормами регулюються відносини за договором роздрібної купівлі-продажу з участю покупця – фізичної особи. Верховний Суд вказав, що тлумачення ч. 3 ст. 698 ЦК України дозволяє зробити висновок, що: законодавець встановив пріоритет ЦК України в регулюванні договору роздрібної купівлі-продажу; у разі відсутності регулювання на рівні ЦК України застосовується законодавство про захист прав споживачів.

Василь Крат звернув увагу на проблеми ієрархії актів законодавства в певній сфері відносин. Хоча в ієрархії законодавчих актів пріоритет належить ЦК України, значна кількість законодавчих актів, що регулюють певну сферу цивільних відносин, містить власну систему, причому з різною модифікацією в їх ієрархії. «Це неправильний підхід, він дезорієнтує учасників цивільного обороту щодо вибору норм, які регулюють ті чи інші відносини», – сказав він і додав, що в таких ситуаціях пріоритетними є саме норми ЦК України – основного акта цивільного законодавства.

Тут, також, варто згадати про норми ст. 4 Цивільного кодексу України де написано, що:

1. Основу цивільного законодавства України становить Конституція України.

2. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.

Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі - закон).

Якщо суб'єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов'язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України.

3. Цивільні відносини можуть регулюватись актами Президента України у випадках, встановлених Конституцією України.

4. Актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України.

Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.

Хоч ця стаття й прямо не передбачає (як у випадку з постановами КМУ), що якщо інші закони, які регулюють цивільні відносини суперечить положенням Цивільного кодексу, то застосовуються відповідні положення цього Кодексу – це випливає з її загального змісу, зокрема частини другої.

Тому ми вважаємо, що норми спеціальних законодавчих актів не можуть суперечити імперативним приписам Цивільного кодексу України. Про те. Що правові конструкції договору про надання послуг і купівлі-продажу є імперативними та відмінними одна від одного ми аргументували вище.

То, чи можна не платити за теплову енергію при самовільному відключенні від централізованого теплопостачання?

За все в житті треба платити. Тут йдеться про пряме значення цієї відомої фрази. Якщо взяли будь що, то треба плати.

Але якщо не брав? Не використовував?

Якщо вдасться довести, що споживач не отримав теплової енергії від ТКЕ – платити не потрібно.

І тут може суттєво допомогти ризниця у порядку доказування факту надання послуг від факту передачі товару.

У випадку з послугою її виконавець повинен довести лише факт готовності та можливості цю послугу надати. Чи ви її використали значення немає. Згадайте про телефонну абонплату Укртелекому. Саме на цій особливості послуги побудована практика доказування ТКЕ факту її надання.

Щоб довести виконання договору купівлі-продажу самого наміру і готовності продавця передати товар недостатньо. Потрібно доказувати факт реальної передачі. Або, якщо покупець відмовляється чи не може отримати товар (наприклад, немає фізичної можливості отримати через демонтаж своєї приєднаної мережі) – доказувати факт збитків для продавця. А тут у ТКЕ вже не вийде просто послатися на тариф і метраж вашого житла. При доказувані збитків (шкоди) накатана десятиліттями тарифна схема гне діє.

Тому, звертайтеся до професіоналів своєї справи (змогли ж юристи у справі №529/613/17 переконати суд, що мова йде про купівлю-продаж, а сотням інших навіть в голову не приходить такий хід думок), адвокати Служби комфорту споживачів допоможуть виграти спори з теплопостачальними організаціями у місті Львові та Львівській області.