Держава проти людини: як Верховний Суд виправляє чужі помилки за ваш рахунок

держава проти людини

Уявіть: ви купили квартиру, будинок або земельну ділянку. Усе чисто – нотаріус, реєстрація, документи. Ви живете там роками, платите податки, робите ремонт. І раптом з'являється прокурор із позовом. Виявляється, колись давно якийсь чиновник зробив помилку при оформленні документів, і тепер держава хоче майно назад. Без компенсації. Просто так.

Звучить як щось неможливе? На жаль, це буденна українська реальність, і Верховний Суд її не лише не виправляє – він її закріплює.

29 травня 2025 року Верховний Суд ухвалив чергову постанову у справі № 918/938/23, де вирішував, здавалося б, суто технічне питання: яким саме позовом держава має діяти, якщо вважає, що якесь нерухоме майно незаконно опинилося в приватних руках. Суд вирішив: треба подавати віндикаційний позов – тобто вимагати повернення речі з чужого незаконного володіння. І відступив від попередньої практики, за якою в таких ситуаціях застосовувався негаторний позов.

Здається, що це просто суперечка юристів про назви. Насправді ж за цим вибором стоїть дуже проста і дуже болісна річ: чи платить держава за свої помилки, чи платите ви.

Щоб зрозуміти чому, треба знати одну різницю між цими двома позовами. Негаторний – це коли власник нікуди не дівся, майно в нього є, але хтось йому заважає ним користуватися. Віндикаційний – це коли власник майно втратив і хоче його повернути від того, хто ним фактично володіє. І ось у віндикаційному позові є дуже важлива деталь: якщо людина, яка зараз тримає це майно, придбала його добросовісно — тобто не знала і не могла знати про жодні проблеми – то в неї це майно просто так не забрати. А якщо навіть і забирають – то повинні компенсувати. Це логіка цивілізованого права: людина не відповідає за помилки, які зробив хтось інший до неї.

Але в Україні ця логіка ламається в той момент, коли на одній стороні – держава.

Держава каже: майно вибуло з нашого володіння незаконно, тому що чиновник порушив процедуру, тому воно мало б залишитися нашим, тому ми його витребовуємо. І суди цю логіку підтримують. При цьому ніхто не задає очевидного питання: а чиновник – це не держава? Це не державний орган прийняв рішення? Це не державний реєстратор зареєстрував право власності? Якщо все це зробила сама держава – то як можна говорити, що майно вибуло з її володіння "поза її волею"?

Крім того, Конституція України і Цивільний кодекс прямо говорять: усі суб'єкти права власності рівні перед законом. Держава, громада, приватна особа – всі однакові. Але на практиці держава отримує привілеї, яких немає у жодного іншого власника. Вона може роками не звертати уваги на "своє" майно, а потім прийти і все забрати. Вона не платить компенсацію там, де будь-який інший власник був би зобов'язаний. Вона трактує свої ж власні помилки як підставу для позову — і виграє.

А людина, яка нічого поганого не зробила, просто залишається без майна.

Про це, власне, і говорить Європейський суд з прав людини. І говорить дуже послідовно – чотири рази лише за минулий рік. У справі «Дроздик та Мікула проти України», яку ЄСПЛ вирішив у жовтні 2024 року, дві жінки зі Львівщини роками жили на земельних ділянках, які їм або їхнім родинам виділили ще в радянські часи. Потім прийшло державне підприємство «Львівська залізниця» і через суд домоглося скасування їхнього права власності – мовляв, ділянки потрапляють в охоронну зону залізниці. Майно забрали. Компенсації не дали. ЄСПЛ сказав: це порушення. Причому порушення саме тому, що процедура rei vindicatio – тобто той самий віндикаційний позов – не передбачає обов'язкової компенсації. Людину просто виставляють за двері, і все.

У грудні того ж 2024 року ЄСПЛ розглянув справу «Одеської бутербродної компанії» і сформулював принцип, який варто запам'ятати кожному, хто стикається з подібними ситуаціями: ризик будь-якої помилки, допущеної державним органом, повинна нести сама держава. Такі помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавлених осіб. Крапка.

Це не якась екзотична позиція. Це базова логіка справедливості: якщо реєстратор зробив помилку – це не ваша провина. Якщо чиновник підписав не те рішення – це не ваша провина. Якщо держава роками не помічала "проблему" і раптом схаменулася – це не підстава карати вас.

Тому якщо ви зараз у ситуації, коли прокурор або державний орган намагається забрати у вас майно (держава проти людини), яке ви колись добросовісно придбали – це не вирок. Є що протиставити. Добросовісність набуття, пропорційність втручання, відсутність компенсації, практика ЄСПЛ – все це реальні аргументи, які працюють. Ми знаємо, як їх використовувати, і готові допомогти.