Межа балансової належності електромереж: як НКРЕКП розійшлася з власним документом і з «Укренерго» (кейс ПП «АВЕРС-LVIV»)

НКРЕКП vs здоровий глузд і закон

Автор: Микола Шиян — адвокат, здобувач ступеня доктора філософії з європейського права, представник ПП «АВЕРС-LVIV». Львів.

Коротко про суть (для тих, хто цінує час):

• Весь спір зводиться до однієї точки на карті — де проходить межа балансової належності електромереж 110 кВ під Львовом.

• НКРЕКП у листі заявила, що межа — «на опорі № 44». Але первинний Акт розмежування, на який посилається сама Комісія, фіксує іншу точку — портали підстанції «Львів-Південна».

• Між цими точками — 6,33 км лінії 110 кВ, яка є приватною власністю ПП «АВЕРС-LVIV» (підтверджено Фондом державного майна).

• З висновком Регулятора не згоден сам власник магістральних мереж — «Укренерго», який тричі письмово підтвердив: межа на порталах підстанції, а не на опорі № 44.

• У відповідь на відкритий лист НКРЕКП фактично відмовилася розбиратися по суті, відіславши до адміністративного суду.

Чому «межа балансової належності електромереж» — це головне слово в енергоспорі

Коли бізнес чи громада сперечаються з обленерго, здається, що йдеться про технічні дрібниці. Насправді майже все впирається в одне юридичне поняття — межу балансової належності. Це лінія майнового поділу мереж: до неї відповідає й володіє оператор, за нею — споживач (або інший власник).

Від того, де саме проходить межа балансової належності електромереж, залежить дуже конкретне: хто платить за обслуговування ділянки, на якому класі напруги фіксується точка приєднання, яку потужність отримує споживач і чи не змусять його оплачувати «нове приєднання» до мереж, які насправді вже існують і належать йому.

Українське законодавство тут однозначне. За правилами ч. 8 ст. 72 ЗУ “Про ринок електричної енергії” споживач отримує електричну енергію на межі балансової належності його мереж. Точка розподілу електричної енергії встановлюється на межі балансової належності (пункт 2.2.1 ПРРЕЕ/Правил роздрібного ринку), а сама межа визначається правом власності сторін на елементи мережі — а не тим, хто цю мережу фактично «обслуговує». Кодекс системи передачі (постанова НКРЕКП від 14.03.2018 № 309) додає прямий критерій: межа між магістральними та розподільними мережами має бути «на першій опорі після огородження магістральної підстанції».

Запам'ятайте ці два орієнтири — право власності і «перша опора після підстанції». Далі побачите, як у справі «АВЕРС-LVIV» їх обійшли.

Що сталося: хронологія, яка складається в одну картину

Понад рік я представляю інтереси ПП «АВЕРС-LVIV» і маю перед очима повну, документально підтверджену хронологію. Ось її стрижень.

Первинний документ. Межу зафіксовано в Акті розмежування балансової належності (Додаток 3.4 до договору від 29.06.2019 № 0521-03041). Його пункт 2.1 прямо встановлює межу «на натяжних затискачах портальних відтяжних гірлянд ізоляторів ВРУ 110 кВ ПС 330 кВ «Львів-Південна»» — тобто на порталах підстанції «Укренерго». Самого акту не публікуємо з міркувань обачності.

Позиція «Укренерго». Оператор системи передачі — і водночас автор Акту — послідовно підтверджує це роками: листом від 05.12.2024 № 01/75934 (спірна ділянка не є власністю «Укренерго» і не входить до системи передачі), листом від 21.04.2025 № 01/24654 (межа — на порталах підстанції) і, вже після спірного висновку Комісії, листом від 06.07.2026 № 01/41802 (позиція не змінювалася; висновок про опору № 44 «Укренерго» не підтверджує).

Твердження НКРЕКП. Натомість у листі-доповненні від 22.05.2026 № 6757/21.1/7-26 (за підписом члена Комісії С. Пушкаря) апарат Регулятора дійшов протилежного висновку — що межа нібито проходить «на опорі № 44».

Фактична конфігурація. Між підстанцією «Південна» та опорою № 44 пролягає 6,33 км високовольтної лінії 110 кВ, яка є законною власністю ПП «АВЕРС-LVIV», що підтверджено Фондом державного майна України. Отже, на опорі № 44 не може «стикатися» баланс двох операторів — між ними фізично лежить приватна інфраструктура третьої сторони.

Чому висновок про «опору № 44» не витримує перевірки документами

Найпоказовіше, що висновок Комісії спростовується тим самим Актом, на який вона посилається. Апарат НКРЕКП процитував з нього номер опори, але проігнорував зміст пункту 2.1, який встановлює зовсім іншу точку — портали підстанції.

Це не «різне тлумачення норм». Тлумачити можна там, де норма допускає варіанти. Тут же є первинний документ і його автор — «Укренерго», — які кажуть одне, а офіційна позиція держоргану стверджує протилежне. Питання перестає бути спором про право і стає питанням достовірності відомостей, покладених в основу позиції державного органу.

Спроба перенести межу «на опору № 44», а точку розподілу — ще глибше, на внутрішній розподільчий пункт РП-74 напругою 10 кВ, рівнозначна твердженню, що межа між Києвом і Львовом проходить десь у Тернополі. Вона суперечить і критерію права власності, і правилу «першої опори після підстанції».

Європейський вимір, який уже діє в Україні

Це не лише питання національних Кодексів. Згідно зі статтею 2 Закону «Про ринок електричної енергії», практика Суду ЄС та Секретаріату Енергетичного Співтовариства обов'язкова до застосування в Україні.

У рішенні у справі C-31/18 (Elektrorazpredelenie Yug) Суд ЄС, тлумачачи норми, що нині діють у Директиві (ЄС) 2019/944, сформулював два висновки, які прямо стосуються нашої ситуації. Перший: визначати належність мережі до передачі чи розподілу за критерієм того, хто її «обслуговує», а не робочою напругою, — заборонено. Другий: користувача, приєднаного на високій/середній напрузі на межі магістральної підстанції, можна визнати клієнтом системи передачі незалежно від наявних договірних відносин.

Іншими словами, прив'язка споживача до обленерго через те, що воно нібито «обслуговує» лінію, якою насправді не володіє, суперечить не лише українському праву, а й acquis ЄС, до якого Україна вже приєдналася.

«Йдіть до суду» — чому це не відповідь

У відповідь на відкритий лист НКРЕКП листом від 10.07.2026 № 8891/15.3/7-26 повідомила, що моє звернення «фактично свідчить про незгоду з наданими відповідями», а отже, захист прав здійснюється в порядку адміністративного судочинства. А щодо можливих корупційних проявів — що «відсутність посилань на конкретні факти» не дає підстав розглядати звернення як повідомлення про корупцію.

Обидва аргументи не витримують критики. По-перше, незгода з дискреційним рішенням і документально підтверджене викривлення факту — різні речі. Коли офіційна позиція держоргану прямо суперечить первинному документу та його автору, це не «спір про право», який роками вирішує суд, а питання належного виконання регулятором власних функцій. По-друге, Закон «Про запобігання корупції» (стаття 53-2) не вимагає від заявника доводити правопорушення — обов'язок попередньої перевірки фактів закон покладає саме на орган. Подання доказів — це право викривача, а не його обов'язок.

Я свідомо тримаюся правового поля і розраховую на досудове врегулювання. Регулятор ще має можливість зберегти обличчя: визнати очевидне і врегулювати ситуацію в межах закону. Але там, де держорган відсилає споживача судитися замість того, щоб перевірити достовірність власних висновків, страждає не одне підприємство — страждає довіра до інституту регулювання загалом.

Що з цього має винести інший бізнес

Кейс «АВЕРС-LVIV» — не унікальний виняток, а типовий сценарій, з яким стикається чимало власників власних мереж і великих споживачів у Львівській області та по всій Україні. З нього варто зробити кілька практичних висновків.

Перше: у будь-якому спорі з обленерго відштовхуйтеся від первинних документів — Акту розмежування, правовстановлюючих документів на мережі — а не від зручних формулювань у листах. Друге: право власності, а не «обслуговування», є визначальним критерієм межі. Третє: позиція оператора системи передачі («Укренерго») у питаннях межі часто вирішальна — і її варто отримати письмово. Четверте: відмова регулятора «через суд» не позбавляє вас права вимагати перевірки достовірності відомостей та розгляду повідомлення про можливі порушення по суті.

Часті запитання

Що таке межа балансової належності простими словами? Це юридична лінія поділу електромереж за правом власності: до неї мережа належить оператору, за нею — споживачу або іншому власнику. На цій межі встановлюється точка розподілу, і саме тут споживач отримує електроенергію.

Де має проходити межа між магістральними і розподільними мережами? За Кодексом системи передачі — на першій опорі після огородження магістральної підстанції, з урахуванням права власності сторін на конкретні елементи мережі. Довільно «пересунути» її вглиб чужої власності не можна.

Чи може регулятор відмовити, просто відіславши до суду? Незгоду з дискреційним рішенням справді вирішує адміністративний суд. Але коли йдеться про документально підтверджену суперечність позиції органу з первинним документом, це питання достовірності відомостей і виконання органом своїх функцій — і відсилання до суду від обов'язку перевірки не звільняє.

Чи обов'язкове право ЄС у таких спорах в Україні? Так. Стаття 2 Закону «Про ринок електричної енергії» робить практику Суду ЄС та Секретаріату Енергетичного Співтовариства обов'язковою до застосування.

Що робити, якщо обленерго вимагає оплату «нового приєднання» до вже наявних мереж? Перевіряти фактичну межу балансової належності та історичну договірну потужність за первинними документами. Якщо мережа вже існує і має власника, вимога оплатити «нове приєднання» може бути безпідставною.

Про автора

Микола Шиян — адвокат, здобувач ступеня доктора філософії з європейського права. У енергетиці — понад 24 роки: професійний шлях розпочав у 2002 році в операторі системи розподілу, працював усередині монопольних структур та в управляючих компаніях, брав безпосередню участь у розробці чинних Кодексів систем розподілу. Спеціалізується на застосуванні європейського енергетичного права та імплементації acquis ЄС в Україні. Представляє інтереси ПП «АВЕРС-LVIV».

📍 Львів · ✉️ mykola.shyyan@gmail.com

Матеріал відображає професійну правову позицію автора у конкретній справі й ґрунтується на офіційних документах, копії яких є в розпорядженні автора. Це фахова аналітика, а не індивідуальна юридична консультація.