Верховний Суд проти споживача? Чому позиція щодо відшкодування вартості газового лічильника споживачу потребує критичного переосмислення
- Owner
- 2 години тому
- Читати 3 хв
Постанова Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 445/520/17 викликає неоднозначні враження. З одного боку, суд чітко визнав: саме оператор газорозподільної системи зобов'язаний встановлювати та замінювати газові лічильники за власний рахунок, а перекладення такого обов'язку на побутового споживача є незаконним. З іншого боку, Суд відмовився стягнути зі суб'єкта господарювання кошти, які споживач був змушений витратити через неправомірну бездіяльність монополіста.
Саме ця частина рішення заслуговує на серйозну критику.
Обставини справи про відшкодування вартості газового лічильника споживачу
Після проведення періодичної повірки газовий лічильник споживача було визнано непридатним для подальшої експлуатації. ПрАТ «Львівгаз» відмовилося безоплатно встановити новий лічильник та фактично змусило споживача придбати його власним коштом. Через сім місяців очікування особа самостійно купила новий прилад обліку вартістю 1150 грн і звернулася до суду з вимогою про стягнення понесених витрат та моральної шкоди.
Верховний Суд визнав, що оператор ГРМ діяв неправомірно, оскільки закон прямо покладає обов'язок із забезпечення населення лічильниками саме на газорозподільне підприємство. Більше того, витрати на встановлення лічильників уже були включені до тарифу, який сплачували споживачі.
Однак далі Суд зробив доволі парадоксальний висновок: хоча відповідач порушив закон, кошти з нього стягувати не можна, оскільки понесені витрати не є збитками у розумінні статті 22 ЦК України.
Формалізм замість ефективного захисту прав
Ключова проблема постанови полягає у надмірно формальному підході.
Суд виходить із того, що після внесення змін до статті 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» споживач має право отримати компенсацію вартості самостійно придбаного лічильника за рахунок тарифу на розподіл газу, а не шляхом судового стягнення коштів із оператора ГРМ.
Однак така аргументація викликає низку запитань.
По-перше, саме протиправна поведінка оператора ГРМ спричинила необхідність понесення витрат. Якби суб'єкт господарювання виконав свій законний обов'язок, споживач узагалі не мав би купувати лічильник.
По-друге, стаття 22 ЦК України прямо визначає як реальні збитки витрати, які особа зробила для відновлення свого порушеного права. У даному випадку споживач був змушений придбати лічильник саме для відновлення можливості користуватися послугою газопостачання після незаконної відмови оператора. Важко уявити більш класичний приклад реальних збитків.
По-третє, компенсаційний механізм, на який послався Верховний Суд, не усуває факту вже вчиненого порушення та не забезпечує ефективного поновлення права через відшкодування вартості газового лічильника споживачу.
Чому підхід Суду суперечить принципу ефективного захисту?
Фактично Верховний Суд запропонував споживачу таку модель поведінки:
дочекатися незаконної відмови монополіста;
за власні кошти придбати лічильник;
профінансувати виконання чужого законодавчого обов'язку;
звернутися до того самого монополіста з проханням про майбутню компенсацію;
не мати права безпосередньо стягнути понесені кошти в судовому порядку.
Такий підхід не лише не стимулює операторів ГРМ дотримуватися закону, але й фактично заохочує їх до затягування виконання своїх обов'язків.
Якщо суб'єкт господарювання знає, що навіть у разі порушення не нестиме майнових наслідків у вигляді негайного відшкодування шкоди, ризики недобросовісної поведінки суттєво зменшуються.
Конкурентне право та пріоритет захисту прав споживачів
Особливо дискусійною така позиція виглядає в умовах діяльності природних монополій.
Стаття 3 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» прямо визначає, що державний контроль за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції здійснюється на засадах пріоритету прав споживачів.
Отже, навіть у сфері конкурентної політики законодавець закріпив аксіому: інтереси споживача мають переважати над інтересами суб'єктів господарювання, особливо тих, що займають монопольне становище.
Натомість у розглянутій справі спостерігається протилежна ситуація. Суд, визнавши незаконність поведінки оператора ГРМ, фактично захистив економічні інтереси монополіста від необхідності негайно компенсувати споживачу понесені витрати.
Європейський вимір проблеми
У праві ЄС одним із фундаментальних принципів захисту прав споживачів є принцип ефективності (principle of effectiveness), відповідно до якого національні процесуальні правила не повинні робити реалізацію прав, гарантованих законодавством, практично неможливою або надмірно ускладненою.
Вимога до споживача проходити додаткові адміністративні чи договірні процедури компенсації після встановлення факту незаконної поведінки постачальника послуг навряд чи відповідає цьому стандарту.
Більше того, такий підхід суперечить сучасному розумінню соціальної функції ринків комунальних послуг, у межах якого саме професійний учасник ринку, а не споживач, повинен нести ризики неналежного виконання законодавчо встановлених обов'язків.
Висновки
Постанова Верховного Суду у справі № 445/520/17 є прикладом ситуації, коли правильне встановлення протиправності поведінки відповідача не призвело до ефективного поновлення порушеного права споживача.
Суд фактично визнав:
оператор ГРМ порушив закон;
споживач був змушений понести витрати через незаконну поведінку оператора;
обов'язок забезпечення лічильником покладений саме на оператора ГРМ;
витрати на такі роботи вже були враховані в тарифі.
Попри це, у безпосередньому стягненні коштів було відмовлено.
На наш погляд, понесені споживачем витрати повинні були бути кваліфіковані як реальні збитки у розумінні статті 22 ЦК України або, щонайменше, як безпідставно збережені кошти суб'єкта господарювання, який ухилився від виконання власного законодавчого обов'язку.
Інакше складається небезпечна правова конструкція: монополіст може порушити закон, змусити споживача профінансувати виконання його обов'язків, але уникнути негайної майнової відповідальності за власну протиправну поведінку.
Коментарі