Звільнення від цивільної відповідальност за шкоду завдану при самозахисті

Згідно ч. 5 ст. 55 Конституції України кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами. Тому актуальне та важливе значення має інститут цивільно-правової відповідальності, який забезпечує захист прав та свобод людини від порушень.

Цивільна відповідальність при використанні способів самозахисту виключається:

• випадком,

• непереборною силою,

• умислом потерпілого або

• втратою інтересу учасника правовідносин до зобов'язання.

Згідно ст. 617 ЦК України до загальних підстав звільнення від відповідальності належить випадок. Випадок (казус) — правопорушення, вчинене невинно. Випадковою є обставина, яку не можна було передбачити та попередити. Легального визначення поняття «випадок» в цивільному законодавстві бракує, тому для його розуміння потрібно звернутися до наукових джерел.

Розглянемо особливості застосування випадку при різних способах самозахисту. Для необхідної оборони і дій у стані крайньої необхідності, що здійснюються без використання джерел підвищеної небезпеки, випадок виключає вину як обов’язковий елемент складу правопорушення для притягнення відповідної особи до відповідальності. У свою чергу для використання права притримання і оперативних санкцій він характеризує об’єктивну неможливість виконання зобов'язання, у зв'язку з чим сама вимога такого виконання є необґрунтованою за таких умов.

Непереборна сила визначається як надзвичайна і невідворотна за даних умов подія. Крім того, Верховний Суд України зробив спробу уточнити відповідне положення і у постанові Пленуму від 01 березня 2013 року No 4 "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" роз’яснив, що під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події, тобто ті, які мають зовнішній характер [9, п. 7]. Однак такий підхід не дає змогу визначити, за якими ознаками подія може бути віднесена до категорії непереборної сили. Цим якраз пояснюється те, що в юридичній літературі існує декілька точок зору на трактування поняття «непереборна сила», серед яких найвідомішою є суб’єктивна й об’єктивна теорії.

В основу об’єктивної теорії покладено тезу про те, що непереборна сила пов'язується з випадковою причинністю на відміну від вини і казуса, які характеризують необхідну причинність. Недоліком об’єктивного підходу є те, що він не в змозі пояснити природу непереборної сили, оскільки повністю заперечує причинний зв'язок між діяльністю правопорушника і заподіяною ним шкодою. Cлід визначити позицію А. М. Бєлякової [2], яка запропонувала визначати природу непереборної сили через два аспекти: зовнішній – для діяльності суб'єкта і внутрішній – для шкоди, що заподіюється не діями цієї надзвичайної зовнішньої події безпосередньо, а діяльністю заподіювача (причинний зв'язок тут необхідний), який потрапив під вплив цієї зовнішньої надзвичайної події і тому заподіяв шкоду.

В юридичній літературі непереборну силу як обставину, що перешкоджає виконати зобов'язання належним чином, називають «форс-мажором». Непереборною силою визначаються: 1) явища природи: землетруси, шторми, повіні тощо; 2) обставини соціального (публічного) характеру) (страйк, локаут, війна, терористичний акт, блокада, революція, заколот, масові заворушення, громадська, демонстрація тощо). За ст. 617 ЦК України непереборна сила належить до загальних підстав звільнення від відповідальності.

Непереборна сила в цілому характеризується аналогічно випадку при використанні способів самозахисту з урахуванням того, що їй властива більша суб’єктність, тобто пов’язаність із зусиллями конкретного учасника правовідносин. При цьому непереборна сила, на відміну від випадку, звільняє від відповідальності особу, яка завдала шкоду джерелами підвищеної небезпеки, і діє при цьому аналогічно договірним способам самозахисту, оскільки не пов'язується з наявністю або відсутністю вини заподіювача шкоди.

Ще одною обставиною, що виключає цивільно-правову відповідальність при заподіянні шкоди є умисел. Частина 1 ст. 1193 ЦК України умисел потерпілого визначає як юридичний факт, за наявності якого особа, яка заподіяла шкоду, безумовно звільняється від обов’язку її відшкодувати. Умисел визначають як психічне ставлення особи до своїх протиправних дій та їх наслідків, яке виявляється в передбаченні негативних наслідків протиправної поведінки і бажанні або свідомому допущенні їх настання. Умисел потерпілого виключає відповідальність особи, яка завдала шкоду перевищенням меж самозахисту з використанням джерел підвищеної небезпеки.

Втрата інтересу до зобов'язання виключає відповідальність особи за завдану перевищенням меж самозахисту шкоду, якщо таке перевищення мало місце внаслідок прострочення боржника.

Таким чином, цивільна відповідальність при використанні способів самозахисту виключається випадком, непереборною силою, умислом потерпілого або втратою інтересу учасника правовідносин до зобов'язання. Вона має свою специфіку при різних способах самозахисту та потребує подальшого дослідження.

Ляшевська Людмила Іванівна,

кандидат юридичних наук, спеціаліст 1 категорії відділу науково-інформаційної та аналітичної підтримки фахових видань Національного юридичного університету України імені Ярослава Мудрого

Джерело.