Шлюбний контракт та обмеження свободи договору

Важливе значення у регулюванні сімейних відносин відіграє принцип свободи договору, який явно зафіксований у ч.2 ст.7 та ст.9 СК України. Дія принципу свободи договору в сімейному праві безпосередньо пов'язана зі співвідношенням механізмів публічного та приватного регулювання сімейних відносин. Головним правовим засобом обмеження договірної свободи є імперативні норми, які діють навіть проти волі суб’єктів сімейних прав, отже, виключають їх автономію у вирішенні того чи іншого питання.

Для сімейних правовідносин притаманні наступні ознаки:

• специфічний суб’єктний склад;

• тривалий характер;

• специфічні підстави виникнення, зміни та припинення; невідчужуваність прав та обов’язків;

• можливість суб’єктів сімейних правовідносин виступати учасниками відразу декількох сімейних правовідносин.

Суб’єктам сімейних правовідносин надане право регулювання сімейних відносин за договором, якщо це не суперечить вимогам Сімейного кодексу, іншим законам та моральним засадам суспільства. Така можливість передбачена ст. 9 СК України, відповідно до якої передбачається можливість договірного врегулювання сімейних відносин між учасниками сімейних відносин за умови, що це не суперечить вимогам Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства.

Постає питання, наскільки широкі можливості учасників сімейних правовідносин у виборі цих умов договору. Які межі принципу свободи договору в шлюбному контракті?

Сімейним кодексом передбачено, що шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов’язки, а також майнові права та обов’язки подружжя як батьків. Шлюбний договір грунтується на принципі свободи договору. Однак, законодавець закріпив й обмеження свободи шлюбного договору на законодавчому рівні щодо форми, його суб'єктного складу і змісту. О. В. Дзера небезпідставно зазначає, що у Сімейному кодексі України не вирішено проблему співвідношення законного і договірного правових режимів майна подружжя.

За загальним правилом шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. Укладення даного договору із порушенням вимог, встановлених сімейним кодексом щодо його форми, має наслідком його нікчемність.

Відповідно до принципу рівності взаємних прав та обов’язків - права і обов'язки повинні бути у кожної сторони шлюбного договору, інакше одна зі сторін буде знаходитися в вкрай несприятливих умовах. Який би режим власності не вибрали подружжя, інтереси кожної зі сторін повинні бути дотримані.

Обмеження в суб'єктному складі виражається в тому, що за загальним правилом учасниками шлюбного договору можуть виступати подружжя або особи, які мають намір зареєструвати в шлюб. Отже, це положення позбавляє обмежено дієздатних осіб права захистити свої сімейні інтереси за допомогою шлюбного договору, тому що шлюбний договір «не відноситься до числа дрібних побутових правочинів », які можуть укладати ці особи самостійно. Одні науковці не допускають укладення шлюбного договору обмежено дієздатними особами; інші, навпаки, вважають, що згоди законного представника досить для укладення шлюбного договору, оскільки шлюбний договір спрямований на зміцнення матеріального становища сім'ї.

В українському законодавстві заборони укладати шлюбний договір через представника немає. Однак застосування принципу «дозволено все, що не заборонено законом» навряд чи буде переконливим та достатнім аргументом для суддів чи нотаріусів. (Якщо звернутись до досвіду зарубіжних країн, де шлюбні договори є поширенішими, то з’ясовуємо, що у Франції та Бельгії дозволено укладати такі договори через законних чи договірних представників за довіреністю, яка містить умови передбачуваного шлюбного договору. В Німеччині укладення шлюбного договору через представника за довіреністю можливо особою дієздатність якої обмежена зі згоди піклувальника.)

На нашу думку, потрібно розглянути питання про можливість укладення шлюбного договору представниками осіб, які мають дефекти цивільної дієздатності. Натомість варто погодитись із, висловленою в юридичній літературі, точкою зору про неможливість укладення шлюбного договору недієздатними особами

Також існують й спеціальні обмеження щодо шлюбного договору, передбачені Сімейним кодексом, зокрема не можна зменшувати обсяг прав дитини.

Принцип свободи шлюбного договору полягає у тому, що сторони самостійно визначають умови (зміст) договору. Умови, що можуть бути визначені подружжям на власний розсуд, складаються з тих, що стосуються неврегульованих у законі відносин, та тих, що визначені в законі, але від яких сторони мають право відступити і врегулювати ці відносини на власний розсуд. Обмеження свободи шлюбного договору стосується й змісту, по-перше, договір не повинен ставити одного із подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище порівняно із законодавством; по-друге, за шлюбним договором не може передаватись у власність одному із подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Свободу способу закріплення інших умов шлюбного договору можна теж зарахувати до договірних принципів. Проявом принципу свободи договору є також можливість подружжя визначати способи забезпечення договірного зобов’язаня та встановлювати форми (міри) відповідальності за порушення умов шлюбного договору тощо. Водночас варто звернути увагу на факт недостатнього законодавчого регулювання відповідальності за порушення шлюбного договору. Відповідальність можна розподілити на два види: відповідальність перед третіми особами та власне невиконання (неналежне виконання) шлюбного договору. Щодо стягнення моральної шкоди за невиконання (неналежне виконання) умов шлюбного договору, то це питання є дискусійним та потребує подальшого вдосконалення сімейного законодавства. Зауважимо, що відповідно до ст.102 СК України на вимогу одного з подружжя шлюбний договір може бути розірваний за рішенням суду з підстав, що мають істотне значення, зокрема в разі неможливості його виконання.

Отже, обмеження свободи договору в сімейному праві пов'язані з публічним інтересом в регулюванні сімейних відносин. У сімейному праві допускається укладення як передбачених, так і не передбачених Сімейним кодексом договорів, а також змішаних сімейно-правових договорів. Єдиної точки зору щодо інституту свободи договору в доктрині сімейного права не існує. Одні автори повністю схвалюють існуючі обмеження з огляду на захисту інтересів інших учасників сімейних правовідносин, інші вважають, що необхідно розширити межі договірної свободи, оскільки сімейне право - це особлива сфера особистісних відносин.

Расько Юлія Олександрівна, аспірантка кафедри цивільного права No 2 Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

Джерело.