Про усиновлення дитини іноземцями.

Кожна дитина має право на сім’ю. Завдання держави – це право реалізувати. До війни росії з Україною зростала кількості дітей, влаштованих у сім’ї громадян України, що об’єктивно спричиняло зменшення кількості дітей, які можуть бути усиновлені іноземцями. Однак, міждержавне усиновлення завжди було важливою формою влаштування українських дітей у сім’ї. Війна і руйнування можуть посилити цю тенденцію. Тому варто знати практики застосування Гаазької конвенції про захист дітей і співробітництво в галузі міждержавного усиновлення від 29 травня 1993 року.

Відповідно до законодавства, як міжнародного, і зокрема Конвенції про права дитини, так і національного, якщо вичерпано всі можливості щодо передачі дитини на виховання в сім’ю у державі походження, пошук усиновлювачів для неї може здійснюватися серед громадян іноземних держав. І ця практика в Україні активно проводиться з 90-х років минулого століття.

Відтоді, коли українські діти почали усиновлюватися іноземцями, в Україні не стихає, а час від часу і загострюється, дискусія на тему того, чи забезпечуються права дитини, усиновленої за кордон, чи є корупція у сфері міждержавного усиновлення, чи існує бізнес, пов’язаний з усиновленням, і т.ін. Ці питання є закономірними, оскільки вони не можуть бути врегульовані винятково національним законодавством.

Ефективний захист прав усиновленої дитини, досконала організація процесу усиновлення, включаючи підбір батьків, виходячи з інтересів та специфічних потреб дитини, декомерціалізацію діяльності осіб, які надають послуги у сфері усиновлення, можуть бути забезпечені лише шляхом дуже тісного співробітництва між країною походження дитини та країною походження кандидатів в усиновлювачі. Універсальним інструментом такого співробітництва визнано Гаазьку Конвенцію про захист дітей та співробітництво з питань міждержавного усиновлення 1993 року. На сьогодні сторонами Конвенції є 79 держав світу, і в тому числі практично всі держави Європейського континенту. Сторонами Конвенції є і сусіди України, пов’язані з нашою державою спільною історичною та правовою спадщиною – Білорусь, Молдова, Азербайджан, Вірменія, Грузія.

Перший параграф Преамбули Конвенції визначає принцип, згідно з яким: «дитині для повного та гармонійного розвитку її особистості необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові та розуміння». Цей принцип підкреслює важливість родини у вихованні й розвитку дитини. Він є визнанням права дитини на сім’ю, в якій формується та розвивається її особистість.

Якщо зберегти родину обєктивно неможливо, держава має обовязок тимчасово влаштувати дитину. Дітей може бути передано в тимчасове піклування з низки причин та на різні періоди часу. Наприклад:

• під час кризи в родині, коли батьки неспроможні піклуватися про дитину;

• коли необхідно захистити дитину від насильства в сім’ї;

• поки родина отримує консультативну допомогу попередньо до возз’єднання;

• коли дитину покинуто, й ведеться пошук її родини;

• як проміжний захід під час планування постійного влаштування;

• як проміжний захід до визнання дитини такою, що може бути усиновлена;

• коли батьки померли або визнані неспроможними піклуватися про дитину.

Тимчасове піклування може надаватись у дитячому закладі або сім’ї прийомних вихователів (патронажній сім’ї). Корисно знати "У чому різниця між усиновлення і тимчасовим влаштуванням дитини?".

Наступним етапом влаштування дитини є національне усиновлення або постійне піклування в державі походження дитини.

Конвенція формулює правило щодо принципу субсидіарності таким чином: «Усиновлення в рамках цієї Конвенції має місце лише в разі, якщо компетентні органи влади Держави походження […] визначили після належного розгляду можливостей улаштування дитини в Державі походження, що міждержавне усиновлення відповідає найкращим інтересам дитини». Рішення про організацію постійного влаштування має ухвалюватись, коли після достатньо ретельного вивчення ситуації з’ясовано, що дитина не може залишатись у сім’ї походження або під опікою членів родини. У такому разі необхідно докласти всіх зусиль для влаштування дитини, бажано у прийомній родині, в країні її походження. Міжнародна спільнота резонно вважає, що виховання у постійній родині є найбажанішою альтернативою вихованню в рідній сім’ї.

Преамбула Конвенції проголошує принцип, згідно з яким: "міждержавне всиновлення може надати дитині переваги, пов'язані з наявністю постійної сім'ї, якщо відповідну сім'ю не може бути знайдено для неї у державі походження".

Коли визначено, що дитину може бути усиновлено, та належним чином досліджено можливості влаштування дитини у державі походження, компетентний орган може встановити, що найкращим інтересам дитини відповідає міждержавне усиновлення.

Процедурні вимоги, що висуваються до кожного випадку міждержавного усиновлення в межах Конвенції, викладено у Статтях 14–22 Розділу IV Конвенції. Ці правила є обов’язковими та мають виконуватися в кожному випадку усиновлення, в тому числі родинного.

Загалом процедура міжнародного усиновлення виглядає так.

Потенційні прийомні батьки мають звернутися до Центрального органу (термін «Центральний орган» вжито в широкому значенні) в державі свого постійного проживання.

Якщо Центральний орган держави, що приймає, упевнений в тому, що заявники мають право на усиновлення та підходять для цього, він готує доповідь про сім'ю та передає її Центральному органу держави походження дитини.

Якщо Центральний орган держави походження впевнений у тому, що дитину може бути усиновлено, він готує доповідь про дитину, забезпечує належне отримання згоди, здійснює підбір дитини та належних прийомних батьків і визначає, чи відповідає заплановане влаштування найкращим інтересам дитини. Центральний орган передає доповідь про дитину Центральному органу держави, що приймає, який повинен з'ясувати, чи погоджуються прийомні батьки із запропонованим улаштуванням, а також може, за потреби, схвалити запропоноване влаштування.

Якщо обидва Центральні органи погоджуються, що всиновлення можливе і що дитині дозволяється в'їхати до держави, що приймає, та постійно в ній проживати, дитину може бути довірено прийомним батькам, а процес усиновлення може завершуватися, як передбачено законодавством держави походження. Якщо відповідно до Статті 28 усиновлення має остаточно здійснитись у державі походження, то перш ніж дитині дозволять виїхати з держави походження, мають бути завершені всі юридичні, в тому числі судові, процедури усиновлення.

Описані вище процедури взято з української версії "Посібника № 1 із практики застосування Гаазької конвенції про захист дітей і співробітництво в галузі міждержавного усиновлення від 29 травня 1993 року". Додаткова інформація є на сайті Гаазької конференції за адресою: www.hcch.net

Про процедуру усиновлення дитини в Україні ми розказали тут.

У разі винекнення винекнення практичних питань, звертайтеся до адвокатів Служби комфорту споживачів.

Слава Україні!