Здійснення батьківських обов'язків щодо утримання повнолітньої дитини

Протягом життя практично кожна людина стикається в тому чи іншому обсязі з сімейними правовідносинами, її існування протікає в малих або великих соціальних союзах - в сім'ї та державі. Першими такими правовідносинами, в яких безпосередньо бере участь людина, можна назвати відносини між батьками і дітьми, так як при народженні дитини між нею і її батьками відразу виникають певні сімейні правовідносини.

За загальним правилом сімейні правовідносини являють собою особисті немайнові та майнові відносини між членами сім'ї, які врегульовані сімейно- правовими нормами або договором.

Але сімейно-правові норми самі по собі не породжують батьківські правовідносини й не утворюють змісту прав і обов'язків батьків та дітей. Права та обов’язки матерi, батька i дитини ґрунтуються на походженнi дитини вiд них, засвiдченому державним органом РАЦС (ст. 121 СК України). Народження фiзичної особи та встановлення її походження належать до актiв цивiльного стану, що пiдлягають державнiй реєстрацiї (ст. 49 ЦК України, ч. 2 ст. 2 Закону Укаїни «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»).

Права і обов'язки батьків й дітей виникають взаємно з моменту народження дитини і зазнають змін у зв'язку з віком дітей і рядом інших обставин (встановлення і оспорювання батьківства, позбавлення батьківських прав, непрацездатність в результаті захворювання або вікових змін організму, тощо). Батьківські правовідносини є особливим видом сімейних правовідносин. Конструкція батьківських правовідносин охоплює: суб'єктів – батьків та дітей; об'єкт – особисті немайнові та майнові блага; зміст – суб'єктивні права та суб'єктивні обов'язки, як особисті немайнові, так і майнові (глави 13-17 СК України). Ця конструкція є складною і виводиться зі змісту нормативних приписів, розміщених у різних статтях сімейного кодексу. Відносини між батьками і дітьми пронизують й інші, крім сімейної галузі, законодавства: цивільного пенсійного, житлового і спадкового права тощо.

Обов’язок батьків утримувати свою неповнолітню дитину належить до конституційних обов’язків і передбачений ч.2 ст. 51 Конституції України в якій зазначено, що батьки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття[4]. Такий обов’язок також передбачений ст. 180 Сімейного кодексу України, відповідно до якої батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а в окремих випадках – і своїх повнолітніх дітей. Варто зазначити, що отримання аліментів на дитину не залежить від того перебувають батьки у шлюбі чи ні, живуть вони разом чи окремо один від одного. Також від обов’язку щодо утримання дитини не звільняється особа, яка позбавлена батьківських прав.

Обов'язок батьків утримувати повнолітніх непрацездатних дочку/сина та повнолітніх дочку/сина, які продовжують навчання встановлено статтями 198, 199 СК України [1]. Правова позиція Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у Постанові від 21 березня 2018 року у справі No 308/2268/16-ц роз’яснила обов’язк батьків утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися після досягнення повноліття, незалежно від форми навчання.

Чинним законодавством України передбачено декілька способів стягнення аліментів. Виконання батьками обов’язку утримувати дитину може здійснюватися за домовленістю між ними. Так за домовленістю між батьками дитини, той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні, в грошовій і (або) натуральній формі.

За рішенням суду, кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. За відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину, той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. Позовна заява може подаватись за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача, з дотримання вимог ст.ст. 118-120 ЦПК України. Відповідно до Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються позивачі – за подання позовів про стягнення аліментів. Аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред’явлення позову. За минулий час аліменти можуть бути присуджені, якщо позивач доведе, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв’язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за три роки. Обов’язок доказування спроможності сплати аліментів батьком на повнолітню дитину, яка продовжує навчання покладається на позивача (Апеляційний суд Вінницької області, справа No 130/2233/16-ц від 21 лютого 2017р.).

Окремої уваги заслуговує питання щодо стягнення аліментів на повнолітніх дітей.

1) Відповідно до ст. 198 Сімейного Кодексу України батьки зобов’язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку/сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати. Повнолітніми непрацездатними вважаються особи пенсійного віку або інваліди І, ІІ та ІІІ груп. Такий обов’язок є індивідуальним для кожного з батьків, при пред’явленні позову одночасно до матері і батька, сума аліментів належних до сплати, визначається окремо щодо кожного з них;

2) Відповідно до ст. 199 Сімейного Кодексу України, якщо повнолітні дочка/син продовжують навчання і у зв’язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов’язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років, за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. 22

Обов’язок батьків утримувати повнолітніх дочку/сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов’язкової сукупності таких юридичних фактів: 1. досягнення дочкою/сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; 2. продовженняниминавчання; 3. потреба,узв’язкузцим,уматеріальнійдопомозі; 4. наявністьубатьківможливостінадаватитакудопомогу.

Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів мають самі дочка/син, які продовжують навчатися, а також той із батьків, з яким вони проживають. Розмір аліментів на повнолітніх дочку/сина визначається судом у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у ст. 182 Сімейного Кодексу України. КЦС Верховного Суду залишивши рішення апеляційного суду без змін, роз'яснив, як виконувати обов’язок утримувати повнолітніх дітей на період навчання (постанова від 29.01.2018 у справі No 622/373/16-ц). Суд зазначив, що положеннями статей 180, 183, 185, 193, 198, 199 СК України визначаються декілька видів виконання обов'язку утримувати дитину, зокрема утримання неповнолітньої дитини, що стягується у частках або твердій грошовій сумі (статті 180, 183); участь батьків у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом, тощо) (стаття 185); утримання дитини, яка перебуває в закладі охорони здоров'я, навчальному або іншому закладі, у разі якщо батьки не беруть участі в утриманні дитини, влаштованої до державного або комунального або іншого закладу, аліменти можуть бути стягнуті з них на загальних підставах (стаття 193); батьки зобов'язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, а також якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і потребують матеріальної допомоги до досягнення ними двадцяти трьох років, за умови якщо батьки можуть надавати таку допомогу (стаття 198). А статтею 199 СК України передбачений обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу; право на утримання припиняється у разі припинення навчання.

ВС роз’яснив, що на відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину (стаття 185 СК України), правовідносини щодо обов'язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка зокрема, передбачає обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 СК України). У визначенні розміру аліментів необхідно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Норми цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов'язань, обов'язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.

Тому, у випадках, коли дитина потребує матеріальної допомоги у зв'язку з навчанням до досягнення нею двадцяти трьох років, правила статті 185 СК України (додаткові витрати на дитину) не застосовуються, зазначені правовідносини регулюються статтею 199 цього Кодексу (утримання дитини, яка продовжує навчання).

В разі відмови батьків від утримання повнолітньої дитини в період навчання, стягнення з них аліментів проводиться в судовому порядку. Позов до суду в такому випадку може подати як самі дочка або син, так і той з батьків, з ким проживає дочка або син. При цьому стягнення аліментів на дочку, сина, які досягли повноліття здійснюється в судовому порядку за новою позовною заявою (п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року N 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства,материнства та стягнення аліментів»). Це означає, що навіть якщо батьки дитини виплачували їй аліменти до досягнення повноліття за рішенням суду, після досягнення такою особою повноліття має бути винесене нове судове рішення щодо продовження стягнення аліментів з батьків. Подаючи позовну заяву до суду, особа має довести наявність передбачених статтею 199 СК України юридичних фактів, які надають право стягувати аліменти на утримання повнолітньої дочки, сина, які продовжують навчання.

У правовій позиції Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду згідно з Постановою від 05 червня 2019 року у справі No 754/866/18 про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина, що продовжує навчання, встановивши, що син сторін який продовжує навчання, потребує матеріальної допомоги, а відповідач має можливість її надавати, суди зробили обґрунтований висновок про часткове задоволення позову. Судом було зазначено: «Згідно частини другої статті 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини». А посилання у касаційній скарзі про те, що відповідач станом на 20 березня 2018 року не знав про розгляд справи у суді першої інстанції, оскільки не був повідомлений про розгляд справи належним чином, що є підставою для скасування оскаржених рішень згідно пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України, колегія суддів вважає необґрунтованим.

Отже, у випадку, якщо батьки уникають свого обов’язку утримувати дочку, сина, можливе вирішення проблеми наступними варіантами: - за наявності нерухомого майна у батька/матері, шляхом укладання договору про припинення права на аліменти для дочки, сина, у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно; - за рішенням суду.

Судом встановлюється здатність батьків надавати матеріальну допомогу. Суд за основу має брати установлений законом прожитковий мінімум. Разом з тим суд має враховувати розмір витрат, які батьки змушені нести (наприклад, у зв'язку із власною хворобою тощо). Якщо доходи батьків з урахуванням необхідних витрат забезпечують їм прожитковий мінімум, вони можуть визнаватися такими, що здатні надавати матеріальну допомогу. В будь-якому випадку суд має оцінювати всі обставини справи в сукупності.

Права дітей, малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних повнолітніх, мають у всіх правовідносинах пріоритетний характер, знаходяться під особливим захистом законодавця. Батьківськи права, також як і права дітей, охороняються законом. Встановлення істинних, заснованих на законі взаємних прав і обов'язків є одним з основних завдань сімейного законодавства.

Явор Ольга Анатоліївна,

доктор юридичних наук, професор, професор кафедри цивільного права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

Джерело.